Євген Оскарович Патон народився 5 березня (20 лютого за старим стилем) 1870 року в Ніцці, де з 1865 року жила родина після призначення сюди консулом батька — Оскара Петровича Патона, за освітою інженера. Окрім виконання обов'язків по дипломатичному відомству, російські представники за кордоном мали виконувати завдання і доручення інших міністерств і служб. Так, у річних звітах належало висвітлювати промислове, торгове, фінансове й економічне становище їхнього консульського округу, звертати увагу на наукові й технічні нововведення. Мати, Катерина Дмитрівна Патон, від народження Шишкова, цілком присвятила себе вихованню дітей, котрих було семеро — п'ятеро синів і дві дочки.
Батьки досить відповідально ставилися до організації повноцінного розвитку дітей. Як засвідчить пізніше Євген, головна увага була спрямована на те, щоб у чужій країні діти "не виросли іноземцями без роду, без племені". Особливо ж турбувалися про наймолодшого. Оскар Петрович мріяв, що син піде його слідами, часто згадував про свого вчителя, одного з перших російських інженерів, який виріс до звання академіка, — Станіслава Валеріановича Кербедза. Саме йому належав проект першого постійного металевого моста через Неву в Петербурзі, побудованого в середині XIX століття. Перила для нього розробив архітектор Олександр Брюллов, брат видатного художника Карла Брюллова. Біля правого берега річки було зроблено розвідний проліт для морських кораблів. Пізніше міст реконструювали, тепер він носить ім'я П.П.Шмідта.
Цікаві й натхненні розповіді батька рано почали формувати коло інтересів сина. На думку Оскара Петровича, система освіти і виховання в Німеччині суворіша й краще готує до життя, аніж навчання у Франції. Тому обрано було реальну гімназію в Штутгарті. Заняття йшли за інтенсивною програмою, до семи уроків щодня. З математики, фізики, хімії, природничої історії та мов. Але завершив гімназійний курс Євген у Бреславлі, після переведення туди батька. А далі — інженерне відділення Дрезденського політехнічного інституту, відомого своєю мостобудівною науковою школою. Чому саме зупинився на цій професії, Євген Оскарович згодом пояснював: "Мені подобаються точні науки не самі собою, а можливістю їх застосування на практиці. Абстрактні числа і формули — не для мене. Інша річ — побачити ці формули і ряди цифр втіленими в будівельних конструкціях. А мости один із найцікавіших видів таких конструкцій". Товаришам по гімназії він казав: "У Росії, на моїй батьківщині, зараз іде велике будівництво залізниць. Погляньте на карту. Тисячі великих і малих річок! На тойчас, коли я закінчу інститут, кожний обізнаний мостовик буде у нас в Росії конче потрібною людиною".
Інститутський професор Вільгельм Френкель, фахівець світового рівня, помітив здібного студента і після випуску у 1894 році запросив Євгена до себе асистентом на кафедру мостобудування. Одночасно Патон почав працювати інженером на реконструкції Дрезденського залізничного вузла і, за його словами, "спроектував близько 62500 пудів залізних конструкцій". Його сумління й обізнаність знову помічають, і молодому спеціалістові пропонують роботу в Обергаузені на Рейні, найбільшому в Німеччині мостобудівному заводі. Заманливо, що й казати. Але, незважаючи на привабливу перспективу, Є. Патона тягло додому, на рідну землю. "Я уважно приглядався до всього, скрізь шукав те корисне, що можна почерпнути з практики, і постійно думав про одне — переїзд до Петербурга, про російський диплом. Мріяв гаряче, і уявляв далекі безмежні простори Росії, нескінченні, що сягають горизонту, сталеві нитки колій і ажурні красені-мости, які з'єднують береги могутніх і повноводних російських річок", — казав він пізніше. Та без диплому вітчизняного вищого навчального закладу влаштуватися за призначенням було неможливо. Тому в липні 1895 року Євген Патон подає прохання у Міністерство шляхів сполучення "про допущення до перевірочного іспиту". Восени, приїхавши до Петербурга, він стає студентом престижного Інституту шляхів сполучення. Склавши іспити з дванадцяти предметів, — саме такою визначили різницю між німецькою і російською програмами, — він успішно захищає 5 (!) дипломних проектів, у тому числі проект моста, і в травні 1896 року одержує жаданий диплом. Л.Д.Проскуряков, професор інституту, вчений-мостобудівник, за проектами якого пролягли мости через ріки Нарва, Волхов, Ока, Амур, Єнісей та інші, тиснучи руку молодому інженерові, сказав: "Ваш дипломний проект мосту, пане Патон, відрізняється серед інших своєю новизною. Я із задоволенням був присутній на його захисті в комісії міністерства".
Двічі дипломований, Патон береться до проектування мостів і металевих перекриттів у технічному відділі служби колії Миколаївської (згодом — Петербурзько-Московської) залізниці, поєднуючи цю роботу з педагогічною діяльністю.
У травні 1901 року на засіданні ради Петербурзького інституту інженерів шляхів сполучення Є. Патон захистив дисертацію з теми "Розрахунок ферм з жорсткими з'єднаннями".
Він — науковець і практик. Йому є що сказати іншим — колегам, студентам, спеціалістам-практикам. Упродовж 1902—1904 років побачило світ перше видання його фундаментальної праці "Залізничні мости" (у двох томах). Але — прощавай, північна столице! 14 жовтня 1904 р. Євгена Оскаровича одностайно обирають на посаду професора кафедри мостів інженерного факультету Київського політехнічного інституту. У 1906 році він ужедекан. Так розпочинається київський, найпродуктивніший період його життя.У 1921 — 1931 роках він очолює мостобудівну станцію. В його творчому доробку проекти понад 35 клепаних мостів через Сож, Рось, Дніпро, Куру (Мухранський міст у Тбілісі) тощо.
У 1929 р. Є. Патон обраний дійсним членом Академії наук України. Того ж року він організовує Електрозварювальну лабораторію та Електрозварювальний комітет при Академії наук республіки для проведення науково-дослідницьких робіт з електрозварювання. Під керівництвом ученого проводиться серія оригінальних пошукових експериментів щодо міцності й експлуатаційної надійності зварних з'єднань і порівняння їх із клепаними. На довгі роки його метою стає надзавдання — створити механізоване, а з часом і цілком автоматизоване обладнання, яке б за продуктивністю і якістю зварювального шва не поступалося ручному виконанню. Розуміючи нерозривний зв'язок суто наукових проблем, інженерних рішень і виробничих можливостей, Євген Оскарович ініціює організацію спеціального науково-дослідного закладу і домагається свого. На базі лабораторії у 1933— 1934 рр. створюється перший у світі Інститут електрозварювання АН УРСР. Директором і науковим керівником Інституту затверджується академік Є. Патон. Разом із тим, дбаючи про кадри, у 1935 році він відкриває кафедру зварювання у КПІ.
У нього стільки ідей, обов'язків, така неймовірна завантаженість, він в епіцентрі подій, пов'язаних зі становленням нового, стратегічно важливого наукового напряму досліджень з виробничо-практичним ухилом. І обгрунтована, вистраждана мета стає досяжною. В 1939 році вчений із групою учнів і співробітників Інституту створює метод швидкісного автоматизованого зварювання під флюсом, названий його ім'ям — "метод Патона". В березні 1941 р. за ці розробки йому присуджують Державну премію СРСР.
Усе ладилося й складалося гаразд у житті Євгена Оскаровича. Впроваджувалось у виробництво його автоматизоване зварювання під флюсом, до червня 1941 року метод Патона вже освоїли на 18 заводах країни. Закінчували вищу освіту сини — Володимир (1917 року народження) і Борис (1918-го), аби стати надійними помічниками і продовжувачами його справи. Але в розмірений ритм таких звичайних сподівань і напружених трудових буднів зухвало вдирається війна.
Євген Оскарович разом з інститутом евакуюється на Урал. Уже в січні 1942-го міцні зварювальні шви одягали в броню знаменитий танк Великої Вітчизняної Т-34. Прямо з конвеєра машини вирушали на фронт боронити рідну землю. Саме "тридцятьчетвірка", виготовлена на Уральському заводі, застигла на постаменті в Києві в ознаменування визволення столиці України. Усі шви її башти і панцерного корпуса зроблені автоматизованим зварюванням під флюсом. Він теж громив ворога, метод Патона!
У 1943 році Євгену Оскаровичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з формулюванням: за видатні досягнення, що прискорили виробництво танків і металоконструкцій.
Київ нарешті визволено. Місто лежало в руїнах. Євген Оскарович лаштується в дорогу. Додому! Додому! Він повертається в липні 1944-го. Сили й енергію забирає лише найнагальніше — без перебільшення, друге народження його рідного інституту, буквально з попелу, з руїн, адже нічого не вціліло і не збереглось, усе знищено і сплюндровано. Водночас доводиться вести проектні роботи з відбудови зруйнованих гітлерівцями мостів.
У 1945 році його обирають віце-президентом Академії наук України, а Інституту електрозварювання присвоюють (ще за життя його організатора й незмінного директора) ім'я Євгена Патона.
Майже у вісімдесятилітньому віці вчений запропонував ідею суцільнозварного автошляхового мосту через Дніпро у Києві. Унікальність цього проекту в розмірах споруди. В натурі це 20 прогонів (по 58 метрів між опорами) і 4 судноплавні прольоти на головному річищі (по 87 метрів). Загальна довжина — 1492 м, вага — 10 тисяч тонн. 90 відсотків заводських і монтажних зварювальних швів виконано під флюсом в автоматичному і напівавтоматичному режимі. Будівництво розгорнулось у грудні 1951 року й було завершене в жовтні 1953 р. Проте не судилося вченому за давньою традицією першому пройти мостом, який він будував.
Євген Оскарович Патон помер 12 серпня 1953 р., не доживши до знаменної події менше трьох місяців.Але справа видатного вченого продовжується працею колективу його Інституту, талантом і творчістю учнів і послідовників. Науково-інженерна школа, сформована і виплекана вченим, інтенсивно розвивається далі під керівництвом його сина, президента Академії наук України, академіка Бориса Євгеновича Патона.
Мости — це завжди великі і невтомні трудяги, в яких немає ні свят, ні вихідних. Вони працюють цілодобово, за будь-якої погоди і пори року. Багато їх залишив у спадок нащадкам Євген Оскарович Патон. Та є в Києві один міст — Парковий, зведений у далекому 1904 р., дивовижно романтичний, легкий і вишуканий. Хочеться навіть назвати його щонайлагідніше — місток, такий він тендітний, невагомий, хоча абсолютно міцний та надійний. Перекинутий через Петровську алею, він начебто покликаний лише поєднувати, а не розлучати, недарма у народі його знають як Міст Закоханих. Чудовий краєвид відкривається з нього! На Труханів острів, Дарницю, на Дніпро, по якому велично пливуть білі кораблі та снують прогулянкові річні трамвайчики. Цей чудовий міст, створений натхненою інженерною думкою, є ще одним незабутнім подарунком Майстра, який умів радіти життю і захоплюватися неминущою красою вічно молодого Києва.