Генерал-лейтенант Савченко Сергій Романович виконував обов'язки начальника 5-го відділу (розвідувального ) Управління державної безпеки Народного комісаріату внутрішніх справ Української РСР з жовтня 1940 року по березень 1941 року. У квітні 1941 року його призначено заступником Народного комісара Народного комісаріату державної безпеки Української РСР, одночасно до листопада 1941 року очолював Перше управління НКДБ У РСР (зовнішня розвідка).
Народився С. Р. Савченко 18 червня 1904 року у м. Скадовську Дніпровського повіту Таврійської губернії (тепер — Херсонська область) в сім'ї селянина. У 1917 році закінчив 4 класи земського училища, а у 1920 році — чотири класи гімназії у м. Скадовську.
Трудову діяльність С. Р. Савченко розпочав у листопаді 1921 року конторником та приймачем зерна зсипного пункту у відділі продовольчого забезпечення 6-ї армії (м. Скадовськ), де він працював до листопада 1922 року.
Його військова служба в органах державної безпеки починається з листопада 1922 року після призначення оперативним працівником з підготовки зведень, реєстратором та діловодом Особливого відділу з охорони кордонів Чорного і Азовського морів Миколаївської губернської надзвичайної комісії Скадовського при кордонного поста. З травня 1923 року С. Р. Савченко працює контролером зазначеного прикордонного поста, а в листопаді цього ж року обіймає посаду помічника уповноваженого зазначеного підрозділу. Згодом, з квітня по жовтень 1924 року, його служба проходить на посаді помічника уповноваженого комендатури 26-го Очаківського прикордонного загону Державного політичного управління.
Від жовтня 1924 року по вересень 1925 року С. Р. Савченко навчається у Вищій прикордонній школі Об'єднаного державного політичного управління. Після її закінчення його призначено уповноваженим 2-ї комендатури 25-го Молдавського прикордонного загону ОДПУ (м. Тирасполь). Від грудня 1925 року по лютий 1929 року С. Р. Савченко працював помічником коменданта з оперативної частини 2-ї комендатури 21-го Ямпільського прикордонного загону ОДПУ (с. Сивки Ляховецького району Кам'янець-Подільської області), після цього — помічником коменданта з оперативної частини комендатури № 1, а з жовтня 1930 року — на такій саме посаді в комендатурі № 2 22-го Волочиського прикордонного загону ОДПУ.
Від вересня 1931 року по квітень 1932 року С. Р. Савченко — слухач курсів підвищення кваліфікації Вищої прикордонної школи ОДПУ (м. Москва), після чого направляється на викладацьку роботу до 3-ї прикордонної школи ОДПУ (м. Москва). У 1932 році Колегією ОДПУ Української СРР нагороджений бойовою зброєю. У червні 1933 року С. Р. Савченка призначено помічником інспектора 1-го відділення оперативного відділу Управління прикордонної охорони та військ ДПУ Української СРР, а у липні 1934 року помічником інспектора оперативного відділу УПВО НКВС УСРР.
У подальшому С. Р. Савченко продовжує службу вже на керівних посадах. Протягом року, з серпня 1936 року по серпень 1937 року, виконує обов'язки начальника 2-го відділення оперативного сектора УПВО НКВС УСРР. У цей період, а саме у 1936 році, йому присвоєно спеціальне звання капітана держбезпеки. Від серпня 1937 року по липень 1938 року С. Р. Савченко — начальник штабу 2-го прикордонного загону НКВС (м. Рибниця Молдавської АРСР), а у липні 1938 року його призначено командиром 24-го Олевського прикордонного загону (Житомирська область), де він проходить службу до травня 1939 року. У вересні 1938 року він отримує чергове військове звання майора, у червні 1939 року — полковника, у травні 1941 року — спеціальне звання майора держбезпеки. До жовтня 1940 року С. Р. Савченко обіймає посаду заступника начальника Управління — начальника 5-го відділу Управління при кордонних військ НКВС У РСР.
Таким чином, майже 18 років свого життя С. Р. Савченко присвятив службі у прикордонних підрозділах органів держбезпеки.
Подальша служба С. Р. Савченка пов'язана із зовнішньою розвідкою. Так, з жовтня 1940 року по травень 1941 року він виконує обов'язки начальника 5-го відділу Управління державної безпеки НКВС, а у травні 1941 року стає заступником Народного комісара Народного комісаріату державної безпеки Української РСР та начальником Першого управління НКДБ У РСР.
У липні 1943 року С. Р. Савченка призначено Народним комісаром НКДБ Української РСР, а згодом, у березні 1946 року, — Міністром державної безпеки Української РСР, де він працював до серпня 1949 року. У лютому 1943 року йому присвоєно спеціальне звання комісара держбезпеки 3-го рангу, а в липні 1945 року — генерал-лейтенанта. Після цього його звільнено із займаної посади у зв'язку із переведенням на керівну роботу до МДБ СРСР (м. Москва) і призначено першим заступником Голови Комітету інформації при Міністер стві закордонних справ СРСР. У листопаді 1951 року С. Р. Савченко очолив Перше головне управління МДБ СРСР, а у січні 1953 року став заступником Міністра державної безпеки СРСР. Згодом, у березні 1953 року, його призначено першим заступником начальника 2-го Головного управління (зовнішня розвідка) Міністерства внутрішніх справ СРСР.
У вересні цього ж року він звільнений з посади й у грудні призначений начальником Особливого відділу МВС-КДБ Управління будівельних військ при будівництві №565 Московського району Протиповітряної оборони.
Наказом КДБ СРСР від 12 лютого 1955 року генерал-лейтенанта С. Р. Савченка звільнено в запас Радянської Армії.
За час служби в органах держбезпеки С. Р. Савченко нагороджений орденами: Червоної Зірки (1940 рік), Червоного Прапора (1943, 1944, 1945, 1948 роки), Кутузова II ступеня (1944 рік), Богдана Хмельницького II ступеня (1945 рік), Леніна (1948 рік), медалями: «За оборону Сталінграда» (1942 рік), «Партизану Вітчиз няної війни» 1-го ступеня (1943 рік), «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 років» (1945 рік), «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні» (1945 рік) та іншими, а також зна ком «Заслужений працівник НКВС» (1941 рік).
Протягом трудової діяльності та військової служби він обирався депутатом Верховної Ради СРСР (1946 рік) та Верховної Ради Української РСР (1947 рік)
Джерело."Керівники Української зовнішньої розвідки" В.Хоменко,О.Скрипник,І.Шиденко,І.Білоконь,В.Романюк