Церковний діяч, історик, бібліограф, археолог

Народився 29 грудня 1767 р. у Воронежі в родині священика. У 1777-―1785 рр. навчався у Воронезькій Духовній семінарії, а у 1785―1788 рр. ― у Московській слов'яногреко-латинській академії. Слухав лекції в Московському уні­верситеті. В сані протоієрея у 1788 р. був учителем і префектом Воронезької семінарії. У 1793 р. став священиком в одному з храмів Воронежа. У 1796 р. ― префект Воронезької духовної семінарії. У 1800 р. після смерті дружини і трьох дітей став ченцем Олександро-Невської лаври і був призначений префек­том Санкт-Петербурзької духовної академії, був архімандритом Троїцького Зеленецького монастиря. У січні 1802 р. призна­ченим настоятелем Сергієвої пустині. В січні 1804 р. отримав сан єпископа Староруського і вікарія Новгородського, а в лютому 1816 р. ― архієпископа Пскова, Ліфляндії і Курляндії. Очолював церковні кафедри у Вологді, Калузі, Пскові. У 1804― 1806 рр. співпрацював з журналом «Друг просвещения».

З березня 1822 р. і до кінця життя обіймав високу посаду митрополита Київського і Галицького. Наприкінці 1824 р. Є. Балховітінова було викликано з Києва до Петербурга, де він більше року займався справами церковного управління у Священному синоді.

Є. Болховітінов був високоосвіченою людиною, знав фран­цузьку, німецьку, грецьку, італійську, єврейську, польську, ла­тинську мови. Був почесним членом Московського товариства історії і старожитностей російських (1813). Він автор історико- краєзнавчих розвідок про Новгород («Исторические разговорн о древностях Великого Новгорода», 1807), Псков («Описание Псково-Печерского первоклассного монастиря», 1821; «Об оса­де Пскова в 1581 г.», 1831; «Из истории княжества Псковского», 1830), Воронеж («Историческое, географическое и зкономическое описание Воронежской губернии», 1803), бібліогра­фічних праць з історії Росії та православної церкви.

Зокрема, наукову цінність становлять його бібліографічні праці «Словарь исторический о бывших в России писателях духовного чина греко-российской церкви» (1827), «Словарь русских светских писателей, соотечественников и чужеземцев, писавших о России» (1845).

Є. Болховітінов ― один із перших дослідників історії Києва. Він ретельно вивчав і описував пам'ятки архітектури міста («Опис Києво-Софійського собору», 1825; «Опис Києво-Пе­черської лаври», 1826), надрукував багато архівних матеріалів. У 30-х роках XIX ст. керував розкопками в Києві, під час яких було виявлено фундамент Десятинної церкви, залишки Золотих воріт та інші цінні знахідки.

Є. Болховітінов ― почесний член багатьох наукових росій­ських та іноземних товариств, університетів, зокрема Петер­бурзької Академії наук, Петербурзької медично-хірургічної академії, Петербурзького товариства аматорів наук, словесності і мистецтв, Казанського, Харківського та Віленського універ­ситетів, Комісії зі складання державних законів, Копенгаген­ського королівського товариства північних антикварів тощо. Він автор 55 друкованих праць (ще 23 лишилися у рукописах). Свою бібліотеку заповів Київській духовній семінарії та бібліотеці Софійського собору.

Помер 7 березня 1837 р., похований у Києві.