Український педагог
Народився 28 вересня 1918 р. в с. Василівка (нині Онуфріївського району Кіровоградської області) в селянській родині. В 1935 р. почав педагогічну діяльність. Заочно навчався у Полтавському педагогічному інституті, який закінчив у 1939 р- З 1938 по 1941 р. працював учителем і завучем Онуфріївської середньої школи. Під час Великої Вітчизняної війни перебував на передовій (1941—1942). У лютому 1942 р. під Ржевом був тяжко поранений, тривалий час лікувався. Після демобілізації з армії у 1942—1944 рр. був директором школи в селищі Ува в Удмуртії". З 1944 по 1948 р. — завідувач Онуфріївського райвно, з 1948 по 1970 р. — директор Павлиської середньої школи.
Автор понад 40 монографій, брошур, понад 600 статей. Послідовник К. Ушинського.
У1968 р. В. Сухомлинському за плідну педагогічну діяльність присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Своїм великим внеском у педагогічну науку вчений здобув світове визнання. У його науковому доробку понад ЗО опублікованих книжок, до яких увійшли, зокрема, такі вагомі праці, як «Серце віддаю дітям» (1969), «Сто порад учителеві», «Духовний світ школяра», «Павлиська середня школа» та ін. З 1957 р. — член-кореспондент АПН РРФСР, з 1968 р. — АПН СРСР, з 1958 р. — заслужений учитель школи УРСР.
У центр своєї педагогічної системи В. Сухомлинський поставив дитину з її активністю, інтересами, індивідуальними творчими здібностями. Стрижнем цієї системи було переконання в тому, що «у природі немає дитини безталанної, ні на що не здатної».
В. Сухомлинський наполегливо і послідовно обґрунтовував пріоритет індивідуального впливу над колективним. Однією з головних ідей педагога є ідея повноти щастя дитини. Духовна повнота життя неможлива без широкої освіти; навчання має бути радісною працею, отже, школа має бути такою, щоб у ній було цікаво і радісно вчитися.
Помер 2 вересня 1970 р. у Павлиші.