Український мовознавець, фольклорист, літературознавець, етнограф, педагог, громадський діяч

Народився 22 вересня 1835 р. на хуторі Манів поблизу села Гаврилівка (нині Гришине Роменського району Сумської області) у дворянській родині. У 1856 р. закінчив Хар­ківський університет. 1860 р. захистив магістерську дисертацію («Про деякі символи в слов'янській народній поезії»), у 1874 р. — докторську («Із записок російської граматики»). Вчителював. У 1862—1863 рр. перебував у наукових відрядженнях за кордоном (Німеччина, Австрія, Чехія). У 1875 р. повернувся на батьківщину. Член-кореспондент Петербурзької Академії наук з 1875 р. Осново­положник психологічного напряму у слов'янському мовознавстві. Автор праць із загального мовознавства, фонетики, граматики, семантики, етимології, діалектології, теорії словесності, фольклору, етнографії, досліджень про походження мови, взаємозв'язок мови і мислення. Був головою Харківського історико-філологічного товариства (1877—1890), одним із засновників Харківської громади. Працював професором Харківського університету.

Основні лінгвістичні, філософські, естетичні, психологічні ідеї О. Потебні розроблені у працях: «О некоторых символах в славянской народной поззии» (1860), «Мысль и язык» (1862), «Обьяснения малорусских и сродных народних песен» (т. 1— 2,1883—1887), у дослідженнях: «Из записок по теории словесности», «Из лекции по теории словесности», «Из записок по русской грамматике» (т. 1—2, 1874; т. З, 1899; т. 4, 1941).

У праці «Мысль и язык» , критично проаналізувавши сучас­ні йому теорії про походження мови, вчений запропонував власну концепцію, яка була великим досягненням світової пси­холінгвістики. Вихідні тези цієї концепції такі: мова — діяльність, не мертвий продукт. Вона свого роду орган, що утворює думку; мова — суспільне явище, через мову формується суб'єкт, який перетворює її на дійсний реальний процес.

О. Потебня глибоко дослідив структуру взаємозв'язку між думкою і словом. Він вважав, що до цієї структури входить насампе­ред об'єкт мислення, потім суб'єкт мислення, мислення, артикульовані звуки, процес асоціації між мисленням і вимовлянням звуків і, нарешті, процес взаєморозуміння та обміну думками між члена­ми суспільства (народу), які спілкуються між собою за допомогою певної властивої їм мови. О. Потебня вважав, що ставлення люди­ни до зовнішніх предметів зумовлене тим способом, яким ці предме­ти репрезентовані їй у мові. Кожний народ окреслений колом своєї мови, і вийти з нього він може тільки тоді, коли перейде в інше.

Помітний внесок українського мислителя і в розв'язання інших психологічних проблем. Йому належить розгорнута тео­рія творчого процесу, дослідження ролі уяви в ньому, характе­ру втілення задуму у певному матеріалі, встановлення відмінно­стей між художньою і науковою творчістю.

Велику увагу О. Потебня приділив психологічній проблемі співвідношення пізнання світу і самопізнання, показав історич­ний характер самопізнання, що виражається через ставлення до минулого і майбутнього людини. Самопізнання - не акт споглядання, а насамперед діяльність, у процесі якої людина пізнає риси своєї психіки.

Багато цікавих міркувань учений висловив і щодо інших психічних феноменів: аперцепції, видів мислення, внутрішнього мовлення тощо. Переклав українською мовою «Одіссею» Гомера (уривки, що збереглися, опубліковано 1905 р.). За його ре­дакцією виходили твори Г. Квітки-Основ'яненка (т.1—4, 1887— 1890), П. Гулака-Артемовського (1888), І. Манжури (1889).

Наукова діяльність О. Потебні, його судження, пов'язані з дослідженням мови і духовності, зберігають актуальність і нині.

Помер 11 грудня 1891 р. у Харкові.