Український історик
Народився 2 березня 1876 р. в с. Острів на Тернопільщині. Навчився у Львівському (1893—1895) і Віденському (1895—1898) університетах. Учень М. Грушевеького. У 1921—1922 рр. — професор всесвітньої історії Львівського таємного університету; 1929—1939 рр. — професор Варшавського університету, а з 1944 р. — професор і завідувач кафедри історй південних і західних слов'ян Львівського університету, старший науковий співробітник Львівського відділу ВУАН. Автор численних наукових праць з української історіографії, історичної географії, географічної статистики, топоніміки, науково-популярних розвідок. Чимало праць ученого було опубліковано в «Записках наукового товариства ім. Т. Шевченка», дійсним членом якого він був з 1903 р. Це, зокрема, «Молдавсько-Польська границя на Покуттю по смерті Стефана Великого» (1906), «Що кажуть нам назви осель» (1938), збірник документів «Акти до Хмельниччини» (1911), «Перша держава слов'янська», «Суспільні верстви та політичні партії в Галицькому князівстві до половини XIII ст.», «Західне пограниччя Великої держави між Карпатами та дол. Сяну в XIII ст.». Низку праць М. Кордуби присвячено історії Хмельниччини: «Венеційське посольство до Хмельницького 1650 р.», «Проба австрійського посередництва між Хмельницьким і Польщею», «Боротьба за польський престол по смерті Во- лодислава IV» тощо. М. Кордуба підготував фундаментальну (понад 55 тис. назв) «Бібліографію історії України», картотека якої зберігається в Інституті суспільних наук НАН України у Львові. Активно підтримував просвітницький рух у Галичині й на Буковині. «Руська бесіда» в Чернівцях видала його історію Буковини, а львівська «Просвіта» — працю «Старі й нові держави» (1921). Радянська історіографія не могла знехтувати величезний фактичний матеріал, зібраний ученим, проте звинувачувала його в помилках буржуазно-об'єктивістського і націоналістичного характеру, які, буцімто, є в його працях, виданих до 1939 р.
Помер 2 травня 1947 р. у Львові.