Юрій Кондратюк (О.Шаргей)

Юрій Кондратюк (О.Шаргей)

У справжньому житті цієї легендарної особистос­ті багато що й дотепер вкрито таємницями, загадка­ми, неясностями. Та й сам він, аби вціліти й заплута­ти сліди, створив їх чимало. З цілковитою на те підставою вже можна стверд­жувати: в історії науки XX сторіччя ця доля воістину унікальна. У її трагічному зламі явилося обличчя вла­ди, яку ми звемо тоталітарною. Людина, яка зробила відкриття світового значення, головну справу свого життя змушена була робити таємно, ховаючись під чужим ім'ям, а батьківщина приготувала їй роль ізгоя. Так, споконвічна то проблема — "творець і влада", трагічна роль обставин, у яких їй довелось жити, дія­ти і загинути безвісним.

Усе це вмістила доля нашого земляка Юрія Кондратюка. Саме це ім'я золотом написане в США, в Аламагордо, у залі слави Космічного музею НАСА. Ним названо у світовій науці й трасу, по якій перша людина ви­садилася на Місяці, і кратер на зворотному його боці. Але ж справжнє ім'я було інше...Пам'ятаємо по екранах своїх телевізорів хвилюючу мить історії людс­тва: американський астронавт Ніл Армстронг ступає на поверхню Міся­ця. І кадри: вируюча, захоплена Америка зустрічає з космосу своїх наці­ональних героїв.

А в Москві новина наробила справжнього переполоху. Коли ж один з авторів проекту "Аполлон" зізнався, що їхній політ здійснено по "равликовій трасі", запозиченій з книжечки механіка елеватора Юрія Конд- ратюка, переполох переріс у скандал. Оскільки в СРСР у глибокій таєм­ниці готувався свій місячний проект — ракета Н-1 С.П.Корольова. КДБ відразу почало розслідування: хто допоміг Америці випередити Радянський Союз? Розслідування приведе в Україну, у Полтаву, до старо­го гімназичного учителя В.Оголівця. Коли йому пред'являть фото Ю.Кондратюка, він без коливань заявить: "Це ж наш гімназист — Саш­ко Шаргей!". Так і виявиться: на ім'я отого механіка елеватора, який в одну мить став знаменитий, претендують дві фотографії, дві біографії, дві людські долі.

А Сашко Шаргей уперше побував у тюрмі... у лоні матері. Учительку Києво-Подільської жіночої гімназії кинули до в'язниці за організацію в Києві антиурядової студентської демонстрації. Мати походила із стародавнього баронського роду фон Шліппенбахів. То її предка полонив у Полтавській битві Петро І, і молодий шведський генерал перейшов на службу до російського самодержця. З Лук'янівської в'язниці мати вийде з важким психічним захворюванням. Батько, студент університету святого Володимира, рятуючись від переслідувань за ту саму демонстрацію, без кінця доучувався — то в Німеччині, то в Петербурзі.

Сашка, сироту при живих батьках, у Полтаві, де він і народився 1897 року, виховують бабка Катерина Кирилівна і нерідний дід, її другий чо­ловік Яким Микитович Даценко. У місті він людина відома — колишній земський лікар, а тепер йому надано чин статського радника, і він слу­жить у казначействі. Мати вже ніколи не вийде з психіатричної лікарні. Батько ж, з категорії "вічних студентів", незабаром помре, але перед тим удруге візьме шлюб. Цивільний.

А справжній Юрій Кондратюк до космічних теорій не мав щонаймен­шого стосунку. Але, сам того не відаючи, віддасть їм своє ім'я. А все, шо повідано світовій науці під ім'ям Юрія Кондратюка, насправді належало полтавському гімназисту Сашкові Шаргею.

У Полтаві було дві чоловічі гімназії. Перша — гуманітарного профі­лю. Точні ж науки посилено викладали в другий. Але туди приймали ді­тей дворян, а він з міщан. Дід-барон не береться до уваги: мати замоло­ду порвала із своїм аристократичним родом. Одначе на вступних іспитах знання в Сашка такі, що його прийняли відразу до третього класу.

Але це буде видимим боком життя полтавського гімназиста. Інший, справжній, укритий таємницею, немов зворотний бік Місяця. Ще не почавши голитися, він заведе особливий зошит. У ньому таєм­но, щоб не набути репутації міського божевільного, зафіксує основи того, що пізніше стане проривом у новій науці XX століття — космонавтиці.

У Полтаві на Кінно-Ярмарковій площі знаменитий Уточкін дивував публіку польотами на дерев'яних ще етажерках, а гімназист Шаргей у думках уже відправляв у міжзоряні простори термохімічну ракету влас­ної конструкції.

Наука знає випадки великих відкриттів у ранньому віці. Принципову схему відокремлення, а після відвідин Місяця і стикування посадочно- злітного модуля з кораблем-маткою Сашко Шаргей вигадав сімнадцятилітнім, у 1914 році. Воістину загадкові головні осяяння юнака. Він зробим їх самостійно, оригінальним шляхом, навіть не знаючи тоді праць Ціолковського. У цей же час до обділеного долею юнака приходить перше кохання. Чарівна гімназистка, сусідка на Стрітенській, 4, була дочкою заводчи­ка з Німеччини, що розгорнув у Полтаві власну справу. З приходом ре­волюції Гартмани доб'ються дозволу повернутися на батьківщину, в Ашафенбург, і Віка покличе коханого за собою: освіту можна продов­жити і там. Сашко відмовиться. І цим, сам того не відаючи, вибере свою долю... У прощальному листі Віка залишить для історії повний розпачу рядок: "Невже між нами, любий Сашуню, усе-усе кінчено?!". Він вибрав Санкт-Петербург. З Полтави в Політехнічний інститут ім­ператора Петра Великого він вирушає з прощальним поцілунком Віки на щоці, срібною медаллю за гімназичні успіхи та із заповітним "космічним" зошитом.

1916 рік. У розпалі перша світова війна. Як студенту йому належить відстрочка від мобілізації до закінчення навчання. І прохання про неї йде в Полтаву.

Генії не потрібні жодній владі — незручні, непокірливі. Влади потріб­ні не зірки, а зірочки на погонах.

Відстрочка спізниться лише на кілька днів. Але студента Шаргея вже встигнуть мобілізувати. Замість вищої математики осягає "науку" в унте­рів — у прискореній школі підготовки прапорщиків.

Перед відправленням на фронт у квартирі мачухи на Чотирнадцятій лінії Василівського острова майбутній офіцер по ночах терміново допов­нює свої заповітні "космічні" зошити. У Полтаві в розробках космічної енергетики він зупинився на початкових етапах. У Пітері поглиблює: бі­ля космічного апарата розвертаються дзеркала з приймачами концентро­ваного сонячного тепла, вони розжарюються, і вода розкладається на ки­сень і водень — от вам і паливо.

У похідному ранці він повезе із собою в діючу армію не маршальсь­кий жезл — чотири шкільні зошити, зшиті докупи грубими чоловічими стібками. 104 сторінки, про які колись ще довідається людство.

Але світова історія, в яку він збирався втрутитися молодим, гострим розумом, спершу фубо, нещадно втрутиться в його долю. На Закавказькому фронті за Карсом теоретик космонавтики стає ко­мандиром кулеметного взводу. У країні тим часом — революція,громадянська війна. Світ навколо спершу затріщав, а потім розколовся на бі­лих і червоних.

Фронт розвалився, і прапорщика Шаргея демобілізують. Однак по до­розі додому, у Полтаву, на кубанській станції:

— Добродії офіцери!.. У комендатурі гамлетівське "Бути чи не бути?" однозначне, немов рушничний постріл: або до генерала Корнілова, в офіцерський полк, або...

Для наочності пересмикнули гвинтівковим затвором. Пізніше в Києві мобілізують удруге. І теж насильно. До Денікіна. Обидва рази Шаргей тікає. Але для нової влади він усе одно класовий во­рог, денікінський офіцер, золотопогонник.

Вікна їхнього флігелька на Стрітенській навхрест забито дошками. Бабуся померла два роки тому, дід Яким важко занедужав і подався в се­ло, до сестри, помирати. Удома залишатися небезпечно: у Полтаві німці. Він довго ховається. Хліб насущний добуває на найчорніших роботах — мастильником і зчіплюва-чем вагонів на станціях, пиляє дрова, розван­тажує вагони. Доля закидає його в заштатне містечко Мала Виска. Він найметься кочегарити на місцевий цукровий завод. Кому стукне в голову в замурзаному казаняреві шукати їхнє благородіє?..

За одним з майбутніх батьків космонавтики закріплять казан №16 фірми "Ферберн". У денні зміни, рятуючись від голоду, він пристосував­ся ловити сільцями горобців для їжі. Про його бідність місцева жителька Варвара Шпак, яка дівчиськом бачила Кондратюка, устигла розповісти нам перед смертю:

— Він дуже бідний був. Ходив в одному чоботі й в одному черевику. Утім, занурений в інші світи, Кондратюк ніколи не звертав уваги на злидні, немов їх не існувало. Ховаючись від чужих поглядів у льосі, на основі давніх зошитів він пише рукопис, де конкретизує свої ідеї. Не просто ракета, а багатоступін­часта... Ось скафандр, положення космонавта перед стартом... Система керування ракетою — за допомогою гіроскопа...

Написаному пальцями, що не відмиваються від машинної олії, й су­дилося потрапити в Бібліотеку Конгресу США, відтіля — у проект "Апол­лон" і відкрити людству шлях на Місяць. Але йому самому шлях до вищої освіти в країні більшовиків закритий. І він вирішує нелегально перетнути кордон. Щоб продовжити освіту в Ні­меччині.

Безпаспортного бурлаку затримають біля самого польського кордону. Попорпавшись у злидарській торбі, махнуть рукою — і етапом до Києва. Нехай там розбираються.

Але в київському ДОПРі його надовго не затримають. Тюремники по­мітили: він занедужує. І втришия — під розписку прибути до місця про­живання. Виходжувала його від тифу Ольга Лашинська. У безпам'ятстві він освід­чуватиметься їй у коханні. Він давно закоханий в Ольгу, безнадійно, без взаємності. Вона ж обрала іншого. Сімейне життя не склалося, Ольга по­вернулася в Малу Виску до старого батька. З крихітною донею на руках і з туберкульозом.

По ночах Юрій, Лідоччин хрещений, брав тоді на себе всі турботи. Бі­гав від маляти то до хворої, то до столу, де розкладено космічний руко­пис. Дівчинка називала Кондратюка татом. Сімнадцяти років гітлерівці з тисячами рабів вивезуть її на каторгу до рейху.

Через піввіку Лідія Блек, професор у США, на Алясці, у листі до нас згадує, як у 33-му Кондратюк рятував їх від голодної смерті, тягав судки зі своїм обідом з академічної їдальні, пізніше купував путівки на море. "Останню суму грошей від Юри ми одержали буквально перед заняттям Києва німцями. Коли мама вмирала, вона багато про нього згадувала". Пізніше у стосунках з жінками Кондратюк створить для себе прави­ло: він не повинен заводити сім'ю, щоб не наражати на небезпеку іншу людину. Він чітко розуміє: у нього немає іншого виходу, як зникнути.

Через вірну людину мачуха, Кареєва, передає йому з Києва томик Шіллера. Між сторінок вкладено метрику Волинської духовної консисто­рії — на ім'я якогось Георгія Васильовича Кондратюка, який народився в Луцьку 8 вересня 1900 р. Щоб убезпечити пасинка від червоного теро­ру (а заодно і себе з дочкою, Сашковою зведеною сестрою Ніною Шар­гей), вона умовила його змінити прізвище, немов надягти на себе життя іншої людини. Але легенду вона підготує погано. Про Кондратюка Шаргей так нічо­го до пуття і не довідається, в анкетах навіть не називатиме імен: "бать­ко — чиновник, мати — учителька". А Юру з Волині привезли до Києва у колегію Павла Галагана на Фундуклеївській. Тут здібних молодих лю­дей, що не мають коштів, готували до вступу в університет святого Воло­димира. У 19-му році справжній Кондратюк і вступить туди на юрфак. Однак до занять не приступить — заразиться туберкульозом і 1 березня 1921 р. умре від сухот.

Бог з нею, з легендою, досягнуто головне — на запитання анкет: "Чи служили в армії Колчака й інших білих арміях?" він зможе сміливо від­повідати: "Ні"!

Коли після успіху американців КДБ заведе свою "справу", до Кареєвої прийдуть два співробітники. Але жінка, смертельно хвора на рак, повторить луцьку легенду пасинка. І дочці заповість зберігати сімейну таємницю. Тільки перед самою смертю Ніна Шаргей у 1977 р. дасть пись­мові показання комісії ЦК КПУ:

"Я вважаю, що причиною зміни прізвища братом О.Г.Шаргеєм було бажання уникнути серйозних наслідків, пов'язаних з його службою в бі­лій армії".

І в жовтні 1921 р. О.Г.Шаргей зникає з цього світу. У військкоматі денікінський прапорщик стає на облік як "рядовий ненавчений" Ю.В.Кон­дратюк. У Західному Сибіру, як прийнято вважати, псевдо-Кондратюк з'я­виться в 27-му. Після зміни прізвища йому необхідно сховатися подалі від місць, де знають його справжнє ім'я.

Надісланий до Москви ще з України космічний рукопис безвісного ме­ханіка елеватора одержав блискучу рецензію великого авторитета професора Вєтчинкіна — як нове, виняткове слово у світовій науці про космонавтику. Але після двох років тяганини ГІЗ, державне видавництво відмов­ляється публікувати за казенний кошт це "найповніше з усіх, що писали­ся, дослідження". Радбюрократи так і не втямили, що тримають у руках щось таке...

І тоді книгу свого життя він вирішує видати сам. А гроші на це заро­бить винаходами в елеваторній справі!

У друкарні Сибкрайспілки старі метранпажі звикли вже, що скуйовд­жений бородатий дивак кожний божий день сидить у них допізна. Жую­чи на вечерю хлібну кірку, тримає коректуру, править, дописує на коліні. У заштатній друкарні немає шрифту з математичними символами? Він купує його за свої і тугіше затягує ремінь.

До нього елеватори будували в Сибіру за заморськими проектами. За них убога країна платить золотом. Але проекти передбачають будувати з ви­сокоякісних пиломатеріалів. А де їх узяти, коли звичайні цвяхи в дефіциті?!

Новатор в усьому, чого б не доторкнувся, Кондратюк проектує за принципом "російської ізби" і будує без цвяхів найбільший у світі дере­в'яний елеватор на 10 тисяч тонн зерна. Він прослужить людям більш як півстоліття. Стояв би й дотепер, якби його не спалили бомжі.

Безвісного механіка зі "Сибхлібобуду", що сколихнув московські на­укові кола зухвалою книжкою про космонавтику, шукають відомі вчені. Але марно стукається листоноша до брусованого будиночка на вулиці Державіна, 7, де Кондратюк наймав кімнатку. З ордером на арешт за №895 "чорний ворон", локомотив сталінської історії, уже доставив його у внутрішню в'язницю ОГПУ.

Новаторство обернеться двома томами кримінальної справи. Обвину­вачення Новосибірського ОГПУ стандартне: шкідництво. Стаття 58-7. "Болить голова. Казенного досі нічого не їм, дають три рази окріп, 200 гр. хліба і чашку супу. Перші дні сидів в одиночці без прогулянок, по­тім перевели до іншої камери в три ліжка для чотирьох, і перший час я спав на підлозі. Тепер улаштувався краще, якщо не зважати на мільйон клопів, з якими борюся, проте нічого вдіяти не можу...".

Це з перехопленої охороною записки, адресованої подільником Кон­дратюка, районним інженером Горчаковим дружині. Кондратюку ж писа­ти на волю нема кому, немає від кого чекати передач.

Щоночі — багатогодинні допити. Копали широко — під москвичів, під союзне правління "Хлібобуду". Продукт гарячкового мозку опера Кузнєцова — "Схема контрреволюційної організації". Від Москви напри­кінці ланцюжка: "пом. районного інженера Кондратюк". Ах, будував без цвяхів? Це щоб швидше розвалився соціалізм! Пізніше заганятимуть голки під нігті. З камери він вийде без одинад­цяти зубів, але сфабрикованих обвинувачень не підпише. Вирок колегії ОГПУ: три роки концтаборів. За таких трагічних обставинах спливає ще одне жіноче ім'я. І теж Ольга. Ольга Горчакова — дружина його подільника. їх зв'язують багато­річні симпатії. Кондратюк якось напівжартома навіть пропонував їй зали­шити чоловіка.

Після вироку Ольга кинеться до Москви — рятувати і чоловіка, і Юрія. І доможеться, що концтабір їм замінять так званою "шарашкою".;

Обстрижений "під нуль" тюремним перукарем, на потреби першої сталінської п'ятирічки Кондратюк надриватиметься за фатами, у проект­ному бюро ОГПУ №14.

У "шарашці", довідавшись якимось чином про конкурс, в'язень Кон­дратюк лише за два місяці виконає незвичайний ескізний проект. Він пе­реможе на конкурсі два спеціалізовані наукові інститути.

Небаченим проектом в'язня зацікавився особисто нарком важкої про­мисловості Серго Орджонікідзе. Він пророкував велике майбутнє вітрое­нергетиці, і викликав Кондратюка для бесіди в Москву. А пізніше доміг­ся, здавалося б, неможливого:

"Виписка з засідання Колегії ОГПУ від 27 квітня 1933.

КОНДРАТЮКА Юрія Васильовича - ДОСТРОКОВО ЗВІЛЬНИТИ".

Проїздом з ув'язнення в Харків, куди Серго направив його в Інсти­тут променергетики для складання робочого проекту, Кондратюк побу­вав у Москві. І тут відбулася знаменна зустріч, що могла перевернути все його життя.

С.П.Корольов, керівник ГІРДу, майбутньої колиски радянської кос­монавтики, запропонував автору гучної книги зайняти вакантне місце го­ловного теоретика. Тільки-но успішно злетіла їхня найперша ракета "09", і відкривалися перспективи великої роботи. Але коли заввідділом кадрів Радашкевич поклав перед ним товстелез­ну анкету... Кондратюк з тугою дивився у вікно. Людину просвічували в ній до десятого коліна.

ГІРД став уже установою закритою, його підпорядкували військовим. І подібні зустрічі відбувалися не в засекреченому напівпідвалі на Садово­му кільці, по Садово-Спаській, 19. Для них надали легальне приміщення на Іллінці — у будинку Тсоавіахіму. А звідси за вікном у всій своїй незнищенності красувалася Луб'янка. І Кондратюк миттєво збагнув: цього разу особісти докопаються до його минулого.І — на подив москвичів — відмовився. Відмовився від самого себе, від можливості робити, нарешті, легаль­но справу свого життя.

То були воістину світового значення відкриття інженера-самоука в альтернативному джерелі енергії. Потужність у 12 тисяч кіловатів, зак­ладена в його проекті, — такого не вміли ні Америка, ні Німеччина, там не перевищували й сотню кіловатів. Подібної вітростанції у світі немає й тепер. 165-метрову щоглу для Кримської ВЕС Кондратюк збирався по­будувати із залізобетону. Такого у світі також іще не робили.

Через багато років у Москві поставлять знамениту Останкінську теле­вежу. За її створення М.Нікітіна відзначать Ленінською премією. Давній співробітник Кондратюка, він не стане приховувати, що використав ідеї і розрахунки його ай-петрінського проекту. Харків будувався. Але новоспечений науковий керівник вітросекції Б, підібгавши довгі ноги, ночує в конторі, на письмовому столі. Як і раніше, в нього немає ні своєї квартири, ні кімнатки в комуналці. Вічний квар­тирант на планеті Земля...

Старі співробітники згадують: сива борода, сива, вічно розпатлана шевелюра — від звички куйовдити волосся логарифмічною лінійкою, жо­ден артист не загримувався б краще під Дон-Кіхота.

На "недоука" без освіти ополчилася вся академічна рать. В інституту — свій проект А, інженера Алексапольського. Потужність там у кілька разів нижча, але шеф інституту академік Проскура, туз аеродинаміки, при­родно, підтримує своїх. І всіляко нападає на варіант Кондратюка. Але той виграє інтелектуальний бій з академіком! Будівництво неба­ченої ВЕС почалося. У Криму, на плато Бедене-Кир над Ялтою (1324 м над рівнем моря), і донині зберігся "стакан" — фундамент могутньої ВЕС, що мала виловлювати дармові кіловати з приморського повітря.

Але в кривавій веремії після тридцять сьомого застрелився чи то був «стрелений нарком Орджонікідзе.І недруги відразу звинуватили Конд­ратюка в гігантоманії, авантюризмі. Будівництво на Ай-Петрі закрили. Його самого відкликали в Москву і, наче на глум, доручили проектувати крихітні вітродвигуни для колгоспних ферм.

Щоб врятувати його для науки, проф. Вєтчинкін з групою відомих учених порушить клопотання про присвоєння Кондратюкові hопогіs саиsа ступеня доктора технічних наук. ВАК зажадає характеристику, і молод-: ший брат наркома Цюрупи, шо заправляв трестом "Теплоенергобуд", настрочить щось таке, що змахує більше на донос: "Ми не знаємо ніяких його наукових заслуг, що заслуговують на та­кий високий ступінь... У громадському житті тресту участі не брав. Полі­тичне обличчя не виявлене". 21 червня 41-го — на самоті — він востаннє відзначив свій день на­родження. Сорок чотири. А ранком...

Ні, він не домагався броні, не ховався від мобілізації. 6 липня в гур­коті перших тижнів війни іде в народне ополчення. Добровольцем. Скла­дається враження, що, украй зацькований, він шукав смерті.

Так, на тій війні першовідкривач місячної траси став простим телефо­ністом. У розпал бою, перебираючи задубілими на морозі пальцями теле­фонний дріт, пішов у заметіль шукати обрив зв'язку.І — не повернувся. Немов розчинився в космічному просторі. У взводі день-два ділили його наркомівські сто грамів, а потім в об­лікових документах під життям телефоніста взводу зв'язку 1281-го стрі­лецького полку 60-і стрілецької дивізії підвели риску: "Пропав безвісти".

Тривалий час вважалося: це сталося 3 жовтня в першому ж бою, ко­ли Гітлер почав наступ на Москву. Але в 88-му невтомний шукач Б. Романенко виявляє дві листівки Кондратюка з фронту до ще однієї коханої жінки, Галини Плетньової. Одна — від 5 грудня, а друга — від 2 січня. Виходить, на початку 42-го він ще живий! Пізніше в архіві Міноборони відшукав "Роздавальну відомість грошо­вого постачання за січень" з підписом Кондратюка. А два роки по тому однополчанин С.К.Дергунов приплюсує ще кілька тижнів: з Кондратюком він воював до 22-го лютого, коли потрапив у медсанбат.

Для КДБ навіть ця, загадкова його загибель породить силу кривотлу­мачень, версій. Аж до такої: Кондратюк залишився живий, і це ніхто ін­ший, як... Вернер фон Браун, творець ФАУ. Ще версія: напханий таєм­ничими рукописами жовтий складаний портфель підібрали поруч із убитим Кондратюком і передали в Абвер. Навіть журнал "Лайф", визнав­ши, що програма "Лунер орбіт рандеву" не що інше, як "місячна траса Кондратюка", додав у міфотворчість: "Його мрії наткнулися на скептич­ні вуха. Радянський уряд ігнорував його, і Кондратюк помер 1952 року".

Версії перевірялися КДБ одна за одною. Роками. А тим часом творчу спадщину генія було сховано від власного народу, а цензура багато років викреслювала навіть згадку про його ім'я.

І все-таки настане зоряна година, тріумф його бунтівливої думки: коли перший із землян ступить на курну поверхню вічного супутника Зем­лі. А полтавський гімназист так мріяв, що тією людиною буде саме він.