Ігор Іванович Сікорський народився 6 червня (25 травня за старим стилем) 1889 р. у Києві. Батько, Іван Олексійович Сікорський (1842— 1919), відомий психіатр, психолог і педагог, професор Київського універ­ситету св. Володимира (нині ім. Тараса Шевченка), був одним із фунда­торів нового напряму досліджень у галузі дитячої психології та психопатології. 1912 р. він заснував у Києві перший у світі Інститут дитя­чої психології, очолював наукове товариство психіатрів. Автор численних праць із психіатрії, психології і неврології.

Мати, Марія Стефанівна, уроджена Темрюк-Черкасова, крім медич­ної, здобула широку загальну освіту, чудово зналася на музиці, літерату­рі, мистецтві.

Ігор був п'ятою дитиною в родині, в якій дуже любили дітей, приді­ляли багато уваги їхньому вихованню і розвитку. Іван Олексійович виховував Ігоря за власною методикою, з акцентом на гартування сильної волі, вміння бачити пе­ред собою змістовні і благородні цілі, послідовність у досягненні поставленої мети. Він при­щеплював синові високі чесноти й водночас твердість, порядність, витримку і працьовитість. В основу основ своїх виховних принципів Іван Олексійович покладав відданість Церкві, Прес­толу й Вітчизні. Свідомі й непохитні засади — це завжди той надійний грунт, на якому вирос­тає цілісний характер. Мати вводила сина у світ своїх захоплень — прекрасних і романтичних. Вона читала йому життєписи видатних діячів — письменників, вчених, художників. Найбільше вразила хлопчика біографія Леонардо да Вінчі, геніального художника й не менш геніального вченого. Він із вели­кою увагою придивлявся до малюнків Леонардо: ось крила на різних ста­діях злету, ось птах долає вітер. Леонардо помітив багато з того, чого не знали люди. Він був переконаний — людина полетить. Цій упевненості передувала безліч спостережень. На малюнках художника є те, що тепер ми назвали б дельтапланом, літаком, гелікоптером, парашутом. Роман Жюля Верна "Робур-завойовник", у якому розповідається про неймовір­ний за розмірами й оснащенням повітряний корабель, надовго став най­улюбленішою книгою Ігоря Сікорського.

Навчання хлопчик розпочав у Першій київській гімназії, де вчилися майбутні академіки Є. Тарле, О.Богомолець, письменники М.Булгаков і К.Паустовський, багато інших видатних художників, музикантів, учених. Далі був Морський кадетський корпус у Петербурзі. Ігорю подобалися тра­диції цього навчального закладу, його викладачі, імпонувало середовище флотських офіцерів, їхня виправка, форма, манери. Вчився хлопець добре. Лж раптом — крутий поворот долі. Виховане батьком уміння усвідомлено іі тверезо ставитися до власних бажань і прагнень допомогло не по літах серйозному кадетові збагнути, що його стихія не море, а небо. Після закін­чення загальноосвітніх класів Ігор залишає корпус, вирішивши здобути ви­щу технічну освіту. Він їде до Парижа, його захоплюють успіхи Луї Блеріо, авіаконструктора і пілота, який з 1900 р. будував орнітоптери (апарати, що махали крилами), планери, а з 1906 р. — літаки. Пізніше, у 1909 р. на од­ному з них Луї Блеріо здивує світ, перелетівши Ла-Манш. Для здобуття ба­жаної освіти Ігор Сікорський записався до Технічної школи Дювіньо де Ла­по. Та провчившись рік, повертається додому й вступає до Київського політехнічного інституту. Він міг би бути зразковим студентом. Але літако­будування так захопило його, що студент Сікорський починає пропускати лекції. Проте набуті на той час знання, помножені на унікальне обдаруван­ня, дають йому можливість уже в липні 1909 р. побудувати гелікоптер (пер­шу модель такого літального апарату він виготовив ще в дванадцять років). Тяга несучих гвинтів виявилася, втім, недостатньою для підйому. Та невда­ча тільки розпалювала. Навесні 1910 р. Ігор завершує нову модель, при випробуванні якої встановлено, що піднімальна сила гвинтів дорівнює вазі порожньої машини. Фактично це був перший вітчизняний гелікоптер, здатний відриватися від землі, щоправда, без пілота на борту. Цікаво, що до п'ятдесятих років XX століття ця машина зберігалась у комірчині колишнього будинку Сікорських у Києві. Родина підтримувала впертого й наполегливого конструктора в усіх його задумах і починаннях, розу­міючи, що Ігор іде незвіданим шляхом, на якому кож­ного винахідника чекає багато несподіванок. Та чи не найбільшою з них для сім'ї й оточення стало раптове рішення Сікорського припинити подальшу роботу в цьому напрямі. Сам він згодом пояснював це так: "Кількість грошей, часу і турбот, необхідних для розв'язання вертолітної проблеми, була більшою, ніж я мав їх у своєму розпорядженні". Втім, це не було ні розчаруванням, ні ремствуванням чи невдоволенням. Поставлено хіба ли­ше крапку. До часу. І тільки. У тому ж 1910 році Ігор Сікорський розпочинає будівництво літаків. Одна за одною з'являються кілька модифікацій біпланів, літаків з двома крилами, розташованими одне над одним на певній відстані, — С-1, С-2 тощо. Визнання приходить навесні 1911-го, коли народжується С-5. Ця мо­дель перевершувала попередні і за розмірами, і за потужністю та надійніс­тю силової установки. За штурвалом С-5 Ігор Сікорський складає іспит на звання пілота і, встановивши чотири рекорди країни, здійснює показові польоти й навіть катає пасажирів. Того ж таки року він будує свій шостий літак — С-6, на якому 29 грудня 1911 р. досягає швидкості 111 кілометрів на годину, причому з двома пасажирами на борту. Світовий рекорд! Модер­нізований варіант цього літака одержує Велику золоту медаль Московської повітроплавальної виставки 1912 р. І.Сікорський належав до тих авіаконструкторів, котрі розуміли перева­ги великого розмаху крил. Якщо у 1910 р. цей розмах сягав десяти метрів, то через два роки, у 1912-му, його С-10, продемонструвавши на конкурсі військових літаків найбільшу вантажопідйомність, за розмахом крил не мав собі рівних — 16 метрів. Водночас ширина крила залишалася незмінною. ' Навесні 1912 року в Петербурзі організовується Авіаційний відділ Ро­сійсько-Балтійського вагонного заводу (РБВЗ). Власне, це був один із перших авіаційних заводів країни. Швидкому розвитку його матеріальної бази, обладнанню цехів новітніми верстатами сприяли замовлення двох впливових відомств — Військового й Морського. Виробництво літаків починалося з нуля, завдання було нове, тож від­повідно треба було вирішувати проблему кадрів. Посаду головного конс­труктора запропонували колишньому студентові КПІ, що так і не одер­жав диплома. Одночасно І.Сікорського запрошують на посаду головного інженера створюваної у цей час військово-морської авіації. Подумавши, він приймає обидві пропозиції! Так з'явився особливий рід військ — аві­ація Російського військово-морського флоту. І.Сікорського справді мож­на вважати її засновником.

Гарні, сприятливі для продуктивної роботи умови, добре оснащені майстерні, кваліфікований технічний персонал і, головне, кошти, надані в його розпорядження, дали змогу Сікорському у стислі терміни випусти­ти цілу серію нових типів аеропланів. Наприкінці 1912 року він розробляє і подає до практичного втілення проект "великого апарата" — "Гранд". Наступної весни цей вражаючий своїми розмірами і новаторськими вирішеннями літак здійснює численні перельоти. Влітку на ньому встановлюють в один ряд чотири потужні двигуни, і 25 серпня велетень, названий "Російським витязем", сідає в Красному Селі, де саме проходив огляд військ Петербурзького військо­вого округу. "Російський витязь" не знає аналогів, йому належать світові рекорди за вантажопідйомністю, тривалістю польоту й висотою. Подаль­ше вдосконалення цього літака привело до створення чотиримоторного Іллі Муромця", який піднявся в небо у грудні 1913 року. Багатомоторні повітряні кораблі принесли Сікорському заслужене світове визнання й авторитет. На батьківщині авіаконструктор стає наці­ональним героєм. У 1914 році за видатні досягнення в галузі літакобудування І.Сікорсь­кий одержує диплом інженера "Нопогів Саша" у Петербурзькому політех­нічному інституті. Велика честь і шана, а разом з тим — і вирішення проблеми одержання офіційного документа про вищу освіту.

У Першу світову війну "Муромці" ефективно використовувались на фронті, всього їх було побудовано 85 одиниць шести модифікацій. Окрім важких літаків, упродовж 1914—1917 років І.Сікорський створює легкі ви­нищувачі, морський розвідник, двомоторний винищувач-бомбардувальник, штурмовик, тобто практично всі типи бойових літаків.

У двадцять п'ять він — кавалер ордена Святого Володимира IV ст., ду­же високої нагороди Російської імперії. Але із середини 1917 року роботи на РБВЗ практично припинились, конструкторські й креслярські служби обезлюдніли, цехи завмерли. Давалися взнаки брак коштів і революційний хаос. До того ж, одержане І.Сікорським виховання не дозволяло йому просто махнути на все рукою і плисти за течією розрухи й нової політичної авантюри. Він і досі відда­ний престолу. Все це змушує його на кардинальний у своєму житті крок. Скориставшись запрошенням французького уряду, який мав наміри роз­горнути військове літакобудування для боротьби з Німеччиною, в берез­ні 1918 року авіаконструктор відпливає з Мурманська за кордон. Це не була втеча. Це радше були сподівання професіонала. Але вони не справ- іились: запрошення виявилося пустими словами, роботи не було.

У 1919 році І.Сікорський переїжджає до Сполучених Штатів Амери­ки. За океаном на нього теж ніхто не чекав. Чотири роки він перебиваєть­ся випадковими підробітками. Тільки у 1923 р. вдається створити групу із колишніх співвітчизників, причетних до авіації. Вони стають кістяком лі­такобудівної фірми "Сікорський Аероінженіринг Корпорейшн". Перший літак вдається зібрати через рік, і то де — у занедбаному курятнику. Далі справа пішла на краще. Посильну допомогу надавали земляки. Чудовий композитор і піаніст С.Рахманінов якийсь час навіть ходив у віце-президентах корпорації. Життя поступово налагоджувалось, налаштовувався і побут. Ігор Іва­нович одружується, уже вдруге — з Є. Се-меновою (перша дружина відмо­вилася залишати батьківщину). У щасливого подружжя народжується чет­веро синів — Ігор, Георгій, Микола і Сергій. Сімейна традиція Сікорських велика дружна родина — реалізована на американській землі.

Минали роки. Фірма, перейменована в "Сікорський Авіейшн Корпорейшн", зміцніла, отримуючи численні замов­лення. Штат співробітників зростав. Проте творчим осердям її залишались емігранти з Росії — брати Глухарьови, Б.Сергієвський, В.Кудрявцев, барон Микола Соловйов та чи­мало інших. Ігор Іванович надавав роботу емігрантам навіть без найменшої причетності останніх до авіації, у важку хвилину матеріаль­ної скрути. Кадрові офіцери царського флоту працювали робітниками, креслярами, адмірал Б.Блохін ходив у нього в простих робітниках, генерала Денисова, згодом відомого історі­ографа білого руху, влаштували нічним сторожем. Багатьом ця підтрим-­ка допомогла звестися на ноги й потім заявити про себе в інших сферах діяльності. Про взаємини І.Сікорського зі своїми друзями і сподвижни­ками найкраще висловився він сам: "Вони готові вмерти за мене, як і я — за них".

У червні 1929 року фірма Сікорського увійшла до складу потужної корпорації "Юнайтед Ейркрафт" (тепер "Юнайтед Технолоджіз"). Це до­помогло їй уникнути наслідків так званої Великої депресії, що вдарила по економіці США. Сікорський був талановитим підприємцем, визначаючи стратегію фірми, він добре відчував кон'юнктуру ринку. У 30-і роки XX ст. машинами широкого попиту стають амфібії Сікор­ського. Саме на цих "літаючих човнах" відбувалося становлення нині всесвітньо відомої компанії "Пан Амерікен". Останній літак Сікорського — S-44 (великий чотиримоторний "літаючий човен") — був створений у 1937 році. Після цього Сікорський знов повертається до юнацької пристрасті — гелікоптерів. Може, дійшов вис­новку, що за тридцять років, які минули від 1910 р., створено досить міц­ний матеріально-технічний фундамент "для розв'язання вертолітної проблеми"? Першу модель він підняв у повітря власноручно. Сталося це 14 вересня 1939 р. Через три роки йде в серійне виробництво двомісний S-47. Це диво тодішньої техніки застосовувалося антигітлерівською коа­ліцією в період Другої світової війни. Найкращим гелікоптером І.Сікор­ського вважають S-58, випробуваний у 1954 році. За своїми експлуатацій­ними характеристиками він перевершував усі гелікоптери своєї доби.

У 1958 р., коли серійно випускалось по 400 одиниць S-58 на рік, Ігор Іванович вийшов на пенсію, зберігши за собою посаду радника фірми. Загалом у США ним було створено 17 базових типів літаків і 18 — ге­лікоптерів.

Помер Ігор Іванович Сікорський 26 жовтня 1972 року. Його син Сергій нині — віце-президент компанії "Сікорський Ейр­крафт". Інші — теж гідні імені свого славетного батька. Ігор Ігорович — сенатор штату Коннектикут, Георгій Ігорович — інженер-електронник, Микола Ігорович — відомий скрипаль. Фундатор світового гелікоптеробудування, навіть ставши громадяни­ном США, до кінця своїх днів залишався патріотом рідної землі.