Дмитро Іванович Чижевський посідає особливе місце серед вітчизня­них мислителів. Уперше в історії феномен української філософії він розглянув у цілісності, своєрідності й загальноєвропейському контексті роз­витку теоретичної думки.

Д.Чижевський народився 4 квітня 1894 року в повітовому містечку Олександрія Херсонської губернії (нині райцентр Кіровоградської області). І Рід Чижевських відомий із початку XVIII століття. Далекий предок Дмит­ра Івановича, Петро Чижевський, був придворним тенором у Петербурзі при імператриці Єлизаветі Петрівні й у 1743 році одержав від неї дворян­ське звання. У ті часи своїм мистецтвом співу Північну Пальміру вражали також вихідці з України Григорій Сковорода й Олексій Розумовський. Дід Дмитра Івановича брав участь в обороні Севастополя під час Кримської війни, а батько, кадровий офіцер, відрізнявся демократични­ми, близькими до народовольських переконаннями. За переписування з опозиціонерами-емігрантами він відбув дворічне ув'язнення і трирічне заслання у Вологді.

Дмитро Чижевський виріс в інтелігентній роди­ні, де шанувалися українські і російські культурні традиції. Змалку він опанував основні європейські мови, причому німецьку — блискуче. У 1911 році закінчив Олександрійську гімназію і вступив на фізико-математичний факультет Петербурзького університету, а вже в 1912-му було надруковано йо­го перше наукове дослідження з астрономії.

Студента Чижевського дедалі більше захоплюва­ли філософські проблеми, які жваво обговорювали­ся в ті роки в наукових колах Петербурга, Москви, Києва та інших великих міст імперії. Він регулярно відвідував диспути неокантіанців та інтуїтивістів, яких представляли О.Введенський та М.Лосський. Саме під впливом Лосського Чижевський вирішив присвятити себе філософії та філології. Після другого курсу, переконавшись, що північний клімат шкодить його слабкому здоров'ю, Дмитро Іванович перевівся до Київського університету на історико-філологічний факультет. У його подальшому інтелектуальному розвитку величезну роль відіграв Василь Васильович Зеньковський, профе­сор богослов'я, автор фундаментальної "Історії російської філософії", що спонукала юнака звернути увагу на українську філософську традицію.

Перейнявшись метою відтворити загальну канву української філосо­фії, Чижевський узявся до вивчення творчості не тільки визнаних класи­ків філософії Г.Сковороди й П.Юркевича, а й великих прозаїків і поетів, насамперед М.Гоголя й Т.Шевченка. Водночас він поглиблено вивчав психологію, поставлену в Київському університеті на високий рівень зав­дяки професорові Г.Челпанову. У політичному плані молодий Чижевський примикав до марксистів поміркованих соціал-демократичних поглядів. У 1916 році за активну пропаганду ідей соціалізму він був арештований. Від суду й покарання його врятувала Лютнева революція 1917 року, яку він, подібно до всіх мо­лодих демократів, сприйняв із захватом.

Вийшовши із в'язниці на початку 1917 року, Чижевський вступив до меншовицької фракції РСДРП і незабаром був обраний секретарем викон­кому Київської ради робітничих депутатів. Від фракції меншовиків Дмитра Івановича обрали до Центральної Ради й він увійшов до складу постійно діючого органу Малої Ради. Він близько знайомиться з багатьма україн­ськими політичними діячами, однак від провідних фракцій Центральної Ради — есерів на чолі з М.Грушевським та соціал-демократів, керованих В.Винниченком і С.Петлюрою — тримається на шанобливій відстані.

22 січня 1918 року Чижевський як принциповий прихильник ідей фе­дералізму, не далекий від національно-автономістських устремлінь, про­голосував проти прийняття IV Універсалу, в якому проголошувалася пов­на незалежність Української Народної Республіки. Водночас він виступав проти ратифікації мирного договору, підписаного українською делегацією з Німеччиною і Австро-Угорщиною у Бресті.

У період гетьманства П.Скоропадського і при наступній зміні влади Д.Чижевський активної участі в політичному житті України не брав. Своє майбуття він вирішив присвятити науково-філософським дослідженням. Активну громадську діяльність Дмитро Іванович поєднував із серйоз­ними заняттями філософією, психологією та історією літератури в Київ­ському університеті. Восени 1919 року він захистив дипломну роботу, присвячену філософським поглядам Ф.Шіллера. Це дослідження одержа­ло високу оцінку, і Чижевський був залишений при кафедрі філософії "для підготовки до професорського звання". Тоді ж він почав читати лек­ції з філософії. У 1920 році він був обраний доцентом Вищих жіночих курсів, а згодом і Київського університету.

Однак більшовицька влада створювала нестерпні умови для творчого й педагогічного життя. Більше того, Д.Чижевський як "меншовик" і ко­лишній член Центральної Ради в 1921 році опинився вже в радянській, значно страшнішій, порівняно з царською, в'язниці, й тільки щасливий випадок урятував його від смерті. Не бажаючи більше спокушати долю, Дмитро Іванович із дружиною влітку 1921 року нелегально перебрався до Польщі і вже звідтіль виїхав у Німеччину. У Гейдельберзькому універси­теті він слухав лекції відомого психолога К.Ясперса, а у Фрайбурзькому — світил тодішньої німецької філософії Е.Гуссерля, М.Гайдеггера, Г.Ріккерта, Г.Когена і Р.Кронера.

У 1925 році Чижевський переїхав до Праги. На той час у столиці Чехословаччини виник справжній центр українського культурно-наукового життя, провідну роль у якому відігравав авторитетний мистецтвознавець і історик образотворчого мистецтва, у молоді роки відомий учасник україн­ського соціал-демократичного руху Дмитро Антонович, із яким Чижев­ський був добре знайомий іще в Києві. У 1924 році у Празі Д.Чижевський захистив докторську дисертацію, присвячену проблемам сприйняття гегелівської філософії в Росії та її впли­ву на російську культуру. Будучи доцентом, він читав філософські курси в Українському вищому педагогічному інституті, у 1929 році став професо­ром Празького українського інституту, а в наступному — Українського на­укового інституту в Берліні. У ці роки Дмитро Іванович часто виступав із доповідями в українських та російських вищих навчальних закладах і нау­кових товариствах багатьох країн Центральної та Західної Європи.

У десятиліття, що минуло після Першої світової війни, визначився його домінуючий інтерес до вивчення історії філософської думки в Укра­їні. Цій тематиці присвячена низка його наукових досліджень, серед яких на особливу увагу заслуговують "Філософія на Україні" (1926) і "Нариси з історії філософії на Україні" (1931). У них Чижевський уперше виділив своєрідні риси української філософської думки і представив її системний огляд від першоджерел до початку XX століття. У Празі він видав курс лекцій із логіки (1924) та перший том хрестоматії з історії філософії (1926). Діапазон його дослідницьких інтересів дуже великий: 1. Кант і Ф.Шіллер, Ф.Ніцше і Г.Сковорода, М.Гоголь і Т.Шевченко... Чижев­ський органічно вписався в європейське філософське життя, став членом Гегелівського союзу і Кантівського товариства, друкувався у видаваному М.Бердяєвим у Парижі релігійно-філософському журналі "Путь", підтри­муючи дружні відносини з багатьма філософами-емігрантами, що групу­валися навколо бердяєвського видання.

Незадовго до приходу до влади нацистів, явно не очікуючи такого по­вороту подій, Чижевський переїхав до Німеччини для читання лекційних курсів із проблем славістики, філософії та літератури східнослов'янських на­родів. Наприкінці 30-х років нацистський режим розпочав утиски вченого, й він мав намір залишити країну, однак Друга світова війна, що спалахнула 1 вересня 1939 року, перекреслила ці плани. У серпні 1941 року Чижевському було заборонено залишати місто Галле без спеціального дозволу гестапо.

Незважаючи на скрутні матеріальні умови та обмеження особистої во­лі, Дмитро Іванович не припиняв творчої роботи. Серед його праць 30-х— першої половини 40-х років насамперед варто назвати такі: "Філософія Г.С.Сковороди" (1934), "Гегель у Росії" (1939), "Українське літературне бароко" у трьох томах (1941 — 1944), великі розділи в капітальній праці "Українська культура", виданій 1940 року за редакцією Д.Антоновича.

У 1945—1949 роках Чижевський викладав слов'янську філологію в уні­верситеті західнонімецького міста Марбурга, відомому своїми філософ­ськими традиціями. Поступово поновлювалися перервані війною зв'язки зі старими друзями, багато хто з яких на той час перебрався в США. Чижев­ський стає одним із засновників Української вільної академії наук в Аугсбурзі, а також професором Українського вільного університету в Мюнхені. На запрошення Гарвардського університету в 1949 році Дмитро Іванович переїхав у США. Там він опублікував свою фундаментальну "Історію укра­їнської літератури". У 1956 році Чижевський повернувся до Німеччини й очолив кафедру славістики в Гейдельберзькому університеті, а також зас­нований при ньому Слов'янський інститут.

18 квітня 1977 року Дмитро Іванович помер у Гейдельберзі, де і був похований.

Д.Чижевський є однією з чільних постатей вітчизняної культури XX сто­ліття в галузі філософії та літературознавства. Саме він уперше цілісно, з по­зицій наукової методології XX століття осмислив історію української духов­ної культури. Пильну увагу приділяв він і проблемам становлення та розвит­ку російської філософії. На жаль, про нього і його праці в радянський пері­од не прийнято було говорити. Лише в наші дні внесок Чижевського в істо­рію вітчизняної філософії та літератури нарешті дістав гідне поцінування.