Михайло Іванович Туган-Барановський народився 8 січня 1865 року в селі Солоному Куп'янського повіту Харківської губернії у дворянській родині. Його батько був артилерійським генералом і мав давні кримсько­татарські корені, а мати належала до роду українських інтелігентів. У ди­тячі роки Михайло з батьками переїхав до Києва, де навчався в Першій класичній гімназії. Закінчував гімназичну освіту в Харкові, де в 1884 ро­ці вступив на фізико-математичний факультет університету, який закін­чив у 1888 році. Паралельно він освоював правоз­навство й наступного року здав екстерном іспити на звання юриста.

По закінченні університету М.І.Туган-Барановський усе більше заглиблювався в економічну нау­ку, жваво сприймаючи марксистський погляд на відносини праці й капіталу, що домінував у той час у політекономії. В ті роки народницька ідеологія в Росії переживала глибоку кризу, і багато чесних мислячих молодих людей, які не приймали офіцій­ної самодержавно-церковної доктрини, обурювали­ся соціальною несправедливістю і політичним без­прав'ям, що панували в країні, сприймали марксизм як останнє слово західної соціально-економічної думки. Глибоко цікавлячись також питаннями соціально-економічної теорії, М.1.Туган-Барановський на початку 90-х років публікує книги про життя, наукову і суспільну діяльність таких відомих європейських інтелектуалів XIX століття як П.Ж.Прудон і Д.С.Мілль. Вони принесли йому авторитет у наукових колах. Дослідник стає співробітником таких відомих періодич­них видань, як "Нове слово", "Початок", "Вісник Європи" і "Світ Божий".

У 1892 році М.І.Туган-Барановський вирушив на стажування до Анг­лії. Тут він уважно вивчав новітні на той час економічні концепції і кон­кретне функціонування економіки найбільш розвинутої капіталістичної країни. Марксистські погляди молодого вченого знайшли вияв в його праці "Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на на­родне життя", опублікованій у 1894 році і незабаром захищеній як магіс­терська дисертація в Московському університеті. В наступні роки це дос­лідження в доповненому вигляді було видано всіма основними європей­ськими мовами і навіть перекладено на японську. Але, ознайомившись із реаліями західного господарського життя й глибше вивчаючи процеси, що відбувалися в його рідній країні, М.І.Туган-Барановський протягом 90-х років XIX століття істотно переглядає своє ставлення до марксизму і поступово формує власний погляд на соціально-економічні проблеми.

Критичний перегляд політекономії марксизму був проведений М.І.Туган-Барановським у книзі "Основна помилка абстрактної теорії ка­піталізму К.Маркса" (1898) і в наступних працях: "Нариси з новітньої іс­торії політекономії і соціалізму" (1903), "Теоретичні основи марксизму" (1905) і "Основи політичної економії" (1909). У них учений рішуче вис­тупає проти теорії класової боротьби як двигуна прогресу, що пропагува­лася в той час російськими марксистами, надаючи усе більшого значення стико-психологічним підставам суспільного прогресу. Цими книгами він започаткував переорієнтацію політекономії в Росії на позиції неоліберально-суб'єктивістської школи, що утверджувалася у світовій науці на почат­ку XX століття.

Аналізуючи фактори, що зумовлюють господарську активність, в ос­нову свого економічного вчення М.І.Туган-Барановський поклав ідею про взаємозв'язок коливань виробництва з періодичним зростанням ос­новного капіталу, висунуту наприкінці XIX століття американським економістом Е.Хансеном. Особливу увагу в цьому зв'язку він приділяє пи­танням ролі інвестицій в економічному зростанні. Учений, зокрема, першим сформулював основний закон, що лежить в основі теорії інвестиційних циклів. Згідно з ним, фази промислового циклу визначаються, насамперед, законами інвестування. Збільшення ін­вестицій у сферу виробництва викликає самовільне зростання усіх еле­ментів економічної активності. Ці та інші ідеї М.І.Туган-Барановського були сприйняті згодом найбільшим економістом-теоретиком XX століття англійцем Дж.Кейнсом, який добре знав основні положення концепції М.Туган-Барановського.

Повернувшись до Росії уже відомим ученим, М.І.Туган-Барановський приступає до активної викладацької діяльності й читає курси економіки у вищих навчальних закладах Москви і Петербурга. Велику увагу в ці ро­ки він приділяв осмисленню розвитку капіталізму в Росії — головної проблеми вітчизняної економічної науки кінця XIX століття. У 1898 році була опублікована його капітальна праця "Російська фаб­рика в минулому і сучасна. Історико-економічне дослідження", захищена у Московському університеті як докторська дисертація. У найближчі ро­ки він видав "Нариси з історії політичної економії" (1901—1902) і "Нари­си з новітньої історії політичної економії" (1903). До рубежу XIX—XX століть належить його енергійна полеміка з такими авторитетними пред­ставниками пізньої народницької школи в російському суспільствознавс­тві як М.К.Михайловський і М.І.Кареєв, які не приділяли достатньої ува­ги розвитку капіталістичного підприємництва в Росії. Вивчаючи становлення капіталістичного сектора виробництва і пов'я­зані з цим соціальні проблеми, учений вважав, що полегшення долі пра­цівників можливе завдяки розвитку кооперативних форм виробництва і власності. У цьому він убачав компроміс, деякий "середній шлях" розвит­ку між "диким" капіталізмом з його диктатом ринкової кон'юнктури і со­ціалістичною доктриною, що здавалася вченому у її класичній формі чим далі утопічнішою.

Не пориваючи з вищими навчальними закладами російських столиць, М.І.Туган-Барановський у 1901 — 1905 роках жив переважно на Полтав­щині, співробітничав із місцевими земськими установами в справі еконо­мічного розвитку і вирішення соціальних проблем губернії. У ці й наступ­ні роки він зробив великий практичний внесок у розвиток кооперативних структур губернії.

З 1906 року М.І.Туган-Барановський, будучи приват-доцентом, а по­тім професором політичної економії Петербурзького університету і Пе­тербурзького політехнічного інституту, виступає головним редактором журналу "Вісник кооперації", поєднуючи цю роботу з редагуванням капі­тального серійного видання "Нові ідеї в економіці" (усього вийшло 5 то­мів). Свої теоретичні викладення щодо значення кооперації він зміг пе­ревірити і застосувати на практиці в Україні. Результати цього поєднання теорії та практики були узагальнені в книзі "Соціальні основи коопера­ції" (1916). Незабаром була опублікована і його теоретична праця "Папе­рові гроші і метал" (1917).

У 1905 році Туган-Барановський, як і багато інших представників ро­сійської, у тому числі й української, наукової інтелігенції, активно вклю­чається в роботу партії конституційних демократів — носія ідей волі і прав особистості. У ході першої російської революції 1905—1907 років у багатьох книгах, брошурах і статтях він розробляє і пропагує нові, зас­новані на новітніх політекономічних розробках, кроки з подолання сус­пільно-політичної кризи, що охопила країну, шляхом відмови від насиль­ства і поваги до прав і свобод людини. Цьому присвячені праці "Земельна реформа" (1905), "Сучасний соціалізм у своєму історичному розвитку" (1906), а також написані в наступні роки "До кращого майбутнього" (1912) і "У пошуках нового світу" (1913). Цілком переборовши марксизм як економічну теорію, М.І.Туган-Бара­новський залишався вірним соціалізму, вбачаючи в ньому ідеал соціальної справедливості. У цьому відношенні він був органічно близький до україн­ських кадетів і помірних соціалістів, таких як М.П.Василенко, Д.І.Дорошенко чи С.О.Єфремов.

Усі роки після повернення з Англії і захисту докторської дисертації вчений був безпосередньо пов'язаний із ліберально-соціалістичним крилом українського національного руху, поділяючи його установку щодо не­обхідності реорганізації держави Російської на федеративних засадах з на­данням Україні, як і іншим її самобутнім частинам, широких автономних прав. Він зробив вагомий внесок і в українознавство. Зокрема, М.І.Туган- Барановський разом із М.С.Грушевським, А.Ю.Кримським і М.М.Ковалевським редагував авторитетне довідкове видання "Український народ у його минулому і сьогоденні" (1914—1916). Тому не дивно, що незабаром після Лютневої революції 1917 року, коли в Києві друзі і співробітники вченого створили Центральну Раду, М.І.Туган-Барановський повертається в Україну і приєднується до лібе­рально-соціалістичного крила її суспільно-політичного руху — Партії ук­раїнських соціалістів-федералістів. Улітку 1917 року, після визнання Тимчасовим урядом Центральної Ради як крайового органу влади автономної України, учений бере діяльну участь у формуванні українських фінансо­вих установ і пише прийняту Центральною Радою як програмний документ декларацію "Економічна політика". У вересні 1917 року М.І.Туган-Барановський був призначений генеральним секретарем (міністром) фінансів в уряді Центральної Ради. Однак і лівий крен, що створювали українські соціал-демократи, які домінували ; в Центральній Раді, і соціалісти-революціонери, був йому органічно неп­рийнятний. Згубність курсу, який вони проводили, як і нездатність україн­ських соціалістів до планомірної, послідовної повсякденної роботи з побудови підвалин нового державного життя, була йому цілком зрозумілою. До того ж, його соратники по партії соціалістів-федералістів поступово відтискувалися на другі ролі більш радикальними діячами, а спільної мови з В.К.Винниченком, що очолював у ті місяці виконавчу владу, учений не знаходив. Тому в середині грудня 1917 року він подав у відставку.

Відхід від політики дозволив М.І.Туган-Барановському знову зосередити всі сили на педагогічній, науковій і науково-публіцистичній роботі. Він читає лекції,в Київському університеті і редагує журнал "Київська кооперація", що виходив у 1918 році. Головним заданням ученого в останній період життя стає розробка теорії і пропаганда кооперативного руху, що сполучить ринкові й соціально-гуманістичні регулятори народно-господарського життя. Він публікує працю "Про кооперативний ідеал" (1918), а незабаром після його смерті, у 1919 ро­ці, другим, переробленим виданням вийшла книга "Соціальні основи кооперації" і написана українською мовою "Кооперація, її природа і мета".

Улітку 1918 року, під час нетривалої стабілізації в Україні, М.І.Туган- Барановський повертається до практичної роботи. У перші дні вересня 1918 року він керує роботою з'їзду українських кооператорів і очолює керівний орган цього руху, що ставав дедалі масовішим.

Водночас, разом з В.І.Вернадським, М.П.Василенком і А.Ю.Кримським, він працював над організацією Української академії наук у листопа­ді 1918 року і виявився серед її 12 перших дійсних членів-засновників, не­забаром очоливши соціально-економічне відділення академії.

Однак грізні події, що розгорталися в Україні в роки громадянської вій­ни, не дозволяли вченому зосередитися на академічній роботі. У січні 1919 року, коли влада вже перейшла до Директорії, М.І.Туган-Барановський у складі української делегації відбув на Паризьку мирну конференцію, де вирішувалася доля Європи після закінчення Першої світової війни. Смерть наздогнала його в потязі неподалік від Одеси 20, 21 чи 22 січня (з приводу: точної дати дані розходяться) того ж року. В Одесі він і був похований.

Почавши, як і багато хто з його сучасників із творчої інтелігенції, з марксистського розуміння соціально-економічних питань, М.І.Туган- Барановський на рубежі XIX—XX століть, подібно до П.Б.Струве, і С.М.Булгакова, М.О.Бердяєва, дійшов думки про обмеженість марксизму і необхідність його доповнення етичним ученням у дусі неокантіанства. Подальша його ідейна еволюція проходила під знаком орієнтації на ліберально-гуманістичні цінності, що органічно поєднуються з високими іде­алами соціальної справедливості. М.І.Туган-Барановський був одним із перших у світовому масштабі, хто, усвідомлюючи обмеженість і недостатність як суто ринкових, так і пла­нових регуляторів, що пропонував ортодоксальний марксизм, висунув кон­цепцію їхнього синтезу. У цьому плані він надавав особливого значення ко­оперативному рухові, що швидко поширювався на початку XX століття, особливо в українських губерніях, виступав провідним теоретиком та од­ним з організаторів і керівників, мав чимало прихильників і продовжувачів в Україні й Росії. Його ідеї відіграли важливу роль у відродженні нормаль­ного економічного життя в роки НЕПу, однак наприкінці 20-х років пов'я­заний із його ім'ям напрямок був розгромлений більшовицькою владою.