Соломія Крушельницька

Соломія Крушельницька
Born
1872-09-23
Died
1952-11-16
Parents
Father: 
Амвросій Крушельницький

Серед імен визначних співаків XIX—XX століття сяє ім'я Соломії Крушельницької, чия відданість і самопосвята музі класичного співу й надзвичайна природна обдарованість ввели її у сузір'я найвидатніших вокалістів. Її творчість мала величезний вплив на розвиток вокального й оперного мистецтва в усьому світі. Як зазначає дослідник творчості С.А.Крушельницької музикознавець М.І.Головащенко, рід Крушельницьких — незвичайний. Прадід співачки був селянином, але дав синові освіту — вивчив його на священика. Ва­силь Крушельницький став парохом у селі Сороках. Його син Амвросій був священиком у кількох селах — Петликівцях, Білявинцях, Тисові, Осівцях і в Білій, часом зовсім лишався без парафії. Дитинство Соломії пройшло в Білій, поблизу Тернополя. Мати її була дочкою галицького поета Григорія Савчинського. Пані Теодора, незважаючи на відчутні нестатки, вміла створити нормальні умови життя для чоловіка і дітей. В родині панували оптимізм, затишок, лунали пісні і сміх. Мати багато сил і знань віддавала на виховання дітей, яких у сім'ї було восьмеро. Вона сама багато працювала і дітей змалечку привчала до ро­боти, виховувала в них розуміння необхідності щоден­ної наполегливої праці. Всі вони мали свої обов'язки. Пані Теодора грала на фортепіано, любила поезію, ма­ла гарний голос і співала багато народних пісень, зок­рема колискових.

Обов'язки сільського священика вимагали від Амвросія Крушельницького постійного спілкування з простими людьми, знання і розуміння їхніх турбот і прихильностей. Амвросій Крушельницький любив го­ворити з людьми про їхні справи, радив, щоб навчали дітей хоча б читати і писати, заснував у селі читальню, відніс до неї ба­гато власних книжок. Дружина всіляко намагалась допомагати йому: ко­ли в селі захворіє яка бідна людина, до неї йшла Теодора Крушельницька і не з порожніми руками, хоч у яких нестатках доводилось часом жи­ти їм самим. Діти зростали в природному національному оточенні, зви­каючи прислухатись до людських турбот і радостей.

Свого батька Соломія любила все життя, її дитинство пройшло під знаком цієї любові. Спершу він захопив її своєю добротою, а пізніше — ерудицією і потягом до знань. Крім богословських книг, у його бібліоте­ці були твори В.Шекспіра, Г.Гейне, Й.Шіллера (німецькою), Т.Шевчен­ка, І.Франка, журнали, які видавали І.Франко і М.Павлик. У шість років Соломія уперше сіла за фортепіано. Школу не відвіду­вала, бо її в селі не було. Дітей учив сам батько. Всі в родині любили гра­ти на фортепіано, але найбільше — Соломія, яка просиджувала за інстру­ментом годинами. Потім з'явилася гувернантка — мадам Бауер, румунка, яка до того служила в різних поміщицьких сім'ях. Гувернантка навчала дітей німець­кої та французької мов, грі на фортепіано, підбирала літературні твори для читання. Згодом запросили учителя сільської школи Миколу Мороза — студента університету, який учителюванням заробляв на власне нав­-чання.

Одного разу Амвросій Крушельницький зламав ногу і довгий час зму­шений був не виходити з дому. Якось він зібрав навколо себе дітей і почав перевіряти їхні голоси. Виявилося, що в Соломії був альт, у Юзі — сопра­но, в Олени — мецо. Він учив їх читати ноти, співати на голоси. За шість тижнів, поки батько лежав у ліжку, діти навчилися співати подільських на­родних пісень і галицьких романсів, виконувати твори Ф.Шуберта, Ф.Мендельсона, М.Глинки, Д.Бортнянського та інших. У домашньому хорі брали участь усі діти, а також товариші старшого сина Антона, які приїздили до нього по суботах і неділях. Серед них був і Денис Січинський, пізніше ві­домий композитор. Виступали не тільки в домашніх концертах і домашніх виставах, співали і в сільському хорі, організованому Амвросієм Крушельницьким. Диригувала тим хором інколи й мала Соломія. Згодом Соломія з Оленою їздили на уроки музики до Тернополя, а в 10 років Соломія починає співати у концертах хору товариства "Руська бе­сіда". 12 років Соломія виступала в концерті на честь Т.Г.Шевченка. Піс­ля цього її стали запро­шувати до участі в ама­торських виставах това­риства "Руська бесіда", в хорових концертах польського товариства "Лютня", тернопільсько­го "Бояна". Вона з успі­хом виконувала твори М.Лисенка, Н.Нижанківського. Читала твори Т.Шевченка, І.Франка, Й.Кобринського.

Старший брат Антон розумів виняткову обда­рованість сестри.Незважаючи на уста­лену думку міщанства, що, мовляв, порядна дів­чина, ще й священикова донька не повинна вис­тупати на сцені, Антон переконав батька віддати Соломію вчитися. Позичили грошей, і восени 1890 р. вона почала навчатись у Львівській консерваторії. Вчилася грі на фортепіано у професора Владислава Вшелячинського, а співу — у профе­сора Валерія Висоцького. Виступала на студентських вечорах, у концер­тах музичного товариства "Боян".

Навчання закінчила у 1893 р. зі срібною медаллю і відзнакою. В дип­ломі молодої співачки є унікальний запис, що робить честь далекогляд­ності її педагогів: "...Має всі дані, що стати окрасою навіть першорядної сцени... Дзвінкий і дуже симпатичний звук голосу її мецо-сопрано, осві­та музична, високе почуття краси, природна зовнішність, сценічна поста­ва, усі прикмети, якими обдарувала її природа, заповідають їй в артистич­ному світі найкращу будучність". 15 квітня того ж року С.Крушельницька дебютувала на сцені Львів­ської опери в партії Леонори в опері "Фаворитка" Г.Доніцетті, далі був виступ у партії Сантуцци в опері "Сільська честь" П.Масканьї. Соломія і зовні дуже відповідала образу цієї героїні: була висока, струнка, мала дов­гі русяві коси, великі сірі очі. У цій виставі доля вперше звела її з всес­вітньо відомим українським тенором Олександром Мишугою, котрий чи­мало допоміг юній дебютантці своїми порадами. Успіх у глядачів і критики, платня, гідна досвідчених співаків, стано­вище примадонни, — інша б зупинилась на цьому з радістю. Крушель­ницька прагнула більшого, відчувала недостатність своєї фахової і загаль­ної освіти...

В одній із львівських вистав Соломію почула відома італійська співач­ка Джемма Беллінчоні, яка саме гастролювала у Львові. Вона порадила їхати до Італії — продовжувати навчання у визнаних майстрів бельканто. Обіцяла, що на час навчання в Мілані Соломія зможе жити в її батьків.

Батько дістав позичку в банку і восени 1893 р. повіз дочку до Мілана, де Соломія почала вчитися у відомого професора вокалу Фаусти Креспі. Вона бере уроки сценічної майстерності і міміки у професора Конті. Ось коли знадобилось вироблене в дитинстві вміння працювати! Щоденно уроки співу, розучування нових творів тривали по шість годин. Вона вив­чала також історію музики, мови, літературу, естетику. Невдовзі вона по­чинає виступати в концертах музично-драматичної школи "L'Агmопіа", виконуючи з успіхом складні оперні арії. Та гроші швидко вичерпалися, а через нестатки і борги сім'я допомогти їй не могла. Маючи вже певний успіх в Італії, Крушельницька звертається до Га­лицького сейму з проханням про допомогу на подальше навчання. Та от­римує відмову. На щастя, талантом молодої співачки захопилася багата англійка, яка любила музику і спів. Міс Александер, почувши Соломію на сцені, взяла на себе матеріальні витрати на її навчання в Мілані. С. Крушельницька, прагнучи систематизовано розвивати свої гумані­тарні знання, зокрема в українській культурі та історії, звертається за по­радою до відомого галицького письменника і громадського діяча Михай­ла Павлика. Листування з ним протягом тривалого часу стає ніби її заочним університетом. Павлик надсилає їй книжки і газети з найцікаві­шими статтями з питань літератури і мистецтва, радить вивчати історію світової музики, дає різні поради щодо розвитку її таланту і світогляду, завжди морально підтримує. Віддаючи належне досягненням італійської вокальної школи, М.Павлик радить їй пройти Лисенкову школу україн­ської музики, а також школу російської музики...

Після року навчання у Ф.Креспі голос Соломії з мецо-сопрано розви­нувся до лірико-драматичного сопрано, що більше відповідало його при­роді. Вона одержала перші запрошення на провідні партії в оперні театри Італії. Дізнавшись про успіх землячки у вимогливої і безкомпромісної іта­лійської публіки, Львівський оперний театр у квітні 1894 р. запросив Крушельницьку на гастрольні виступи. І хоч Креспі не радила переривати навчання, та цього вимагало скрутне фінансове становище сім'ї, і співач­ка дала згоду. У Львові С.Крушельницька співала у "Фаусті" (Фауста спі­вав Олександр Мишуга), "Аїді", "Трубадурі", "Балі-маскараді", "Гальці", "Страшному дворі", "Африканці", "Дочці кардинала", "Гугенотах" тощо. Восени вона змогла продовжити навчання у Ф.Креспі. Та у січні 1895 р. повернулась до Львова, де виступила в партії Манон в опері "Манон Лес-ко" Дж. Пуччіні. Давно зацікавившись творчістю Ріхарда Вагнера, співачка їде до Від­ня спеціально, щоб вивчити провідні партії в його операх. Це був ризи­кований крок для молодої співачки: щойно діставшись перших вершин у мистецтві бельканто, опановувати зовсім іншу манеру співу — німецьку вокальну школу, пробувати себе в партіях, на яких не один співак втра­тив голос... Ризик виправдався. Більш того — Крушельницька стане найвидатнішою "вагнерівською примадонною" XX ст. В цей час вона приймає запрошення Краківської опери виступити в операх "Трубадур", "Бал-маскарад" і "Дочка кардинала", бо в Кракові вона мала можливість ще й дебютувати в "Лоенгріні" Р. Вагнера. Успіх був надзвичайний. Тут, серед інших глядачів, її щиро вітали студенти-українці. Серед них — художник Іван Труш і письменник Василь Стефаник, які навчались у Кракові. Обожнювала її і польська молодь. Після Кракова Соломія дала чимало концертів у різних містах Галичини. Восени повернулася у Мілан — закінчувати навчання. Ставши відо­мою європейською співачкою, Крушельницька все ще продовжувала опа­новувати таємниці вокального і сценічного мистецтва. На зимовий сезон її заангажували в Кремону, де співачка з 1 січня 1895 р. приступила до репетицій "Манон Леско". На останній репетиції був присутній Дж. Пуччіні. Знайомство з ним переросло в щиру дружбу, яка тривала довгі роки. Кремонські вистави пройшли так успішно, що че­рез два місяці Крушельницьку запросили на сезони в інші міста Італії. Італійська публіка із захопленням зустрічала кожен виступ надзвичайно емоційної, красивої і бездоганно музикальної співачки.

Як примадонну в складі італійської трупи її запрошує на гастролі Одеський оперний театр. Крім вже співаного репертуару, Крушельниць­ка в Одесі дебютує в "Отелло" Дж.Верді, "Джоконді" А.Понк'єллі, "Тан- гейзері" Р.Вагнера. З Одеси співачка спеціально іде до Львова, щоб 10 березня 1897 року взяти участь у концерті з нагоди 36-х роковин смерті Т.Г.Шевченка. Там вона виконувала українські народні пісні в обробці М.В.Лисенка. Після повернення до Італії її запросили на гастролі в Сантьяго у складі "Гранд компанії де лірика італьяніка".

Після повернення з Чилі в неї були відповідальні виступи в Бергамо — рідному місті Г.Доніцетті, куди її запрошено з нагоди 100-річчя великого композитора. Українська співачка стає дедалі популярнішою в Італії. Во­на виступала в Пармі, Брешії, Бергамо, Удіне, в Мілані, Туріні, Зарі, Трі­єсті. В Трієсті в опері "Сила долі" Дж. Верді Соломію почув Іван Білин- ський — аптекар єгипетського короля з Каїра, який пересилав довіреним людям великі суми грошей для навчання здібної молоді. Він закохався в Крушельницьку з першого погляду на все життя. Короткий вітальний ві­зит після вистави став початком тривалого листування. До І.Білинського зверталася по допомогу у влаштуванні на лікування в Єгипті й Леся Укра­їнка, яку він особисто відвідував, привозив їй дефіцитні ліки.

Зростає увага до С.Крушельницької і в слов'янській Європі. Навесні 1898 р. вона виступала з концертами в Тернополі, Львові, Станіславі, Бе­режанах, Стрию та інших містах Галичини. На сезони 1898—1902 рр. Кру­шельницька прийняла ангажемент Великого театру у Варшаві, на сцені якого в той час виступали Карузо, Баттістіні, Адам Дідур та інші уславле­ні співаки. Захоплено приймаючи кожну її появу на сцені, поляки особ­ливо високо цінували співачку за виступи в польських національних опе­рах "Галька", "Графиня" та інших. Наприкінці 1900 року Варшава відзначала своєрідне національне свя­то — 500-ту виставу опери С.Монюшка "Галька". З цієї нагоди Крушель­ницька виїздила на кілька вистав і до Вільно, де довгий час жив і творив С.Монюшко. Преса багато писала про те, що примадонна С. Крушель­ницька поцікавилася долею колишньої виконавиці Гальки, обраної самим композитором на цю роль, — Валерії Ростковської, яку примхлива доля загнала у добродійний притулок святого Францішка Салезі. Зустріч у при­тулку цих двох артисток — зірки, яка згасла, із зіркою, котра яскраво сві­тить, була дуже хвилюючою. Крушельницька запросила Ростковську на ювілейну виставу опери до своєї ложі. Перша Галька на сімдесят п'ятому році життя одержала квіти від Гальки нового століття.

Щоправда, частина польської критики не могла вибачити співачці її українського походження та італійської освіти і намагалась навернути проти неї громадську думку. Дедалі складніші стосунки ставали і з адмі­ністрацією польських театрів. Ігноруючи ворожі виступи в пресі, Крушельницька стає під прапор найпрогресивнішої в Галичині Радикальної партії. Соломія починає над­силати гроші Іванові Франку на потреби партії, на агітацію чи на "Гро­мадський голос".

Співаючи у Варшаві, Соломія Крушельницька разом із Карузо, Баттістіні, Арімонді, Тетрацціні та іншими зірками італійської трупи щоро­ку приїздила на гастрольні вистави до Петербурга. Серед іншого Соло­мія співала в січні 1902 р. у Петербурзі партію Тетяни в "Євгенії Онєгіні". Після її виступів на сцені Маріїнського театру російська кри­тика назвала її "жінкою-Шаляпіним". Вищої оцінки в Росії годі було че­кати. Запрошена співати у царському палаці, Крушельницька закінчила свій виступ так, як це робила весь час в усіх країнах світу, — українськи­ми піснями. І коли сам імператор запитав "італійську примадонну", що це за пісні і якою мовою вона їх співала, — відповіла: "Це пісні мого народу, українські пісні...".

В лютому 1902 року вона виступала у Парижі, де разом із видатним польським тенором Яном Решке вони співали в "Лоенгріні"... Робочий графік співачки був надзвичайно інтенсивним. Співала в операх по 4-5 разів на тиждень. До кожної вистави готувалася дуже ста­ранно: навіть знаючи добре роль, виступаючи в ній вже не раз, готувала­ся до кожного виступу, як уперше.

У січні 1903 р. на 63-му році життя помер Амвросій Крушельницький. Соломія не змогла приїхати на похорон батька. Вона написала матері, щоб та з Білої переселилася до Львова. Пізніше співачка купила у Львові кам'яний будинок по вулиці Крашевського. Теодора Григорівна померла там у 1907 р. Сестри Емілія і Марія повиходили заміж, а Володимир за­кінчив юридичний факультет Львівського університету. Наймолодшу сес­тру свою Ганну, яка мала гарний голос, Соломія взяла до Італії, де та вчи­лася сольного співу у найкращих педагогів Мілана. Проте Ганна так і не змогла подолати свою невпевненість, викликану славою старшої сестри. Вона так і залишилась сестрою Великої Меа (так називали Крушельницьку у Варшаві).

29 травня 1904 р. С.Крушельницька блискуче виступила при тріум­фальному відродженні "Мадам Баттерфляй" Дж.Пуччіні в Брешії у теат­рі "Гранде". Кількома місяцями раніше опера зазнала гучного провалу в "Ла Скала". Співачка вразила всіх силою драматизму і високопрофесійним акторським виконанням. Усі раділи переможному поверненню опери, вітали Дж.Пуччіні, "Українка врятувала Мадам Баттерфляй", — писала преса...С.Крушельницька виступала в опері "Мадам Баттерфляй" навіть у Каїрі, де диригував сам маестро Пуччіні. Вона тріумфально виконувала роль Баттерфляй у найбільших театрах світу. Після сотої вистави співач­ка віддала Пуччіні свою, освячену славою, партитуру.

Вдячність композитора С.Крушельницькій виявлялася не лише в щи­росердній закоханості. Пуччіні до кінця життя пам'ятав, як вона захисти­ла і відстояла в артистичному світі його "Мадам Баттерфляй", знехтувану публікою "Ла Скала". В його кабінеті над письмовим столом висіла єди­на фотографія — С. Крушельницької. Після його смерті рідні все nак і за­лишили, як було за життя великого композитора.

Природа обдарувала С.Крушельницьку вмінням з допомогою незви­чайної артистичності, сприйнятливості й всепроникливого розуму роз­кривати таємниці характерів різних театральних персонажів, і вони, та­кі несхожі один на одного, з незмінним успіхом оживали на оперній сцені.

1904 рік був для уславленої артистки роком творчих випробувань. На неї чекав Рим, театр "Костанці" — місце її перших виступів. "Аїда", "Валькірія", "Адріана Лекуврер" — віхи її яскравого успіху. Незабутні бу­ли "єгипетська рабиня", войовнича, пристрасна і водночас сувора постать Брунгільди, блискуча, талановита і запальна Адріана. За цим щасливим сезоном були інші ролі в міланському театрі "Ла Скала", турінському "Реджо", неаполітанському "Сан Карло", палермському "Мессімо". По­тім співачкою захоплювалися в Росії, Польщі, Німеччині, Австрії, Іспанії, Північній Америці. Живучи в Італії, вона співала в Португалії, Єгипті, Алжирі, Іспанії, Бразилії...

Але найчастіше співала вона в Аргентині — кожного сезону з 1906-го по 1911 рік, у 1913 році, а її останній — вже концертний виступ тут у 1923 р. — став неперевершеним тріумфом навіть в її сповненому визнання і сла­ви житті. Крушельницька стала в цій країні настільки популярною, що саме її було запрошено у 1910 р. виконати на урочистому святкуванні 100-річчя незалежності державний гімн Аргентини!

Довгі роки творчої співпраці і щирої дружби пов'язували Крушель­ницьку з найвідомішим диригентом XX ст. Артуро Тосканіні. Найвимогливіший до музикантів, починаючи з себе, і не дуже приязний до співа­ків, він схилявся перед С.Крушельницькою, вважаючи її винятковою. Голос співачки, за визначенням італійських критиків, — абсолютне соп­рано широкого діапазону, що відзначається тільки йому притаманною привабливістю і специфічним чарівним оксамитовим тембром, сильний, запальний, звучний і співучий, Тосканіні вважав неперевершеним му­зичним інструментом. Крім того, йому імпонував характер особистості й виконавський стиль співачки, котра завжди могла запропонувати щось своє особисте, нове і оригінальне в роботі над кожною партією. Здава­лося, що її творчий інтелект безмежний, а вогонь пристрасті мимоволі підкорював слухачів. А.Тосканіні запросив Соломію на головну роль в опері "Лорелея" А.Каталані (який за 11 років перед тим помер на 39-му році життя на ру­ках Тосканіні в Мілані). А через два роки завдяки Тосканіні вона першою виконала в "Ла Скала" головну роль у новій для Італії опері "Саломея" Р.Штрауса, яка пройшла з великим успіхом саме завдяки її блискучій грі. С.Крушельницька сама виконувала "Танок семи серпанків". Це було сен­сацією і справжнім тріумфом.

У 1906 р. С. Крушельницька гастролювала в неаполітанському театрі "Сан Карло". Несподівано сталося виверження вулкану Везувій, що от­ру'іло атмосферу в місті. Лікар театру через небезпеку для голосових зв'язок співаків порадив залишити Неаполь. Співачка була змушена пе­рервати контракт із театром. Вона повернулася у Віареджо, де її виклика­ли до суду за порушення контракту. Захищав її адвокат Порціо, який виг­рав справу, скориставшись при цьому для необхідних контактів зі своєю клієнткою послугами адвоката з Віареджо Чезаре Річчоні, колишнього мера цього містечка. Так С.Крушельницька познайомилася з красивим, культурним чоловіком, знавцем і шанувальником музики, а в 1910 р. од­ружилася з ним. Крушельницька знайшла омріяний постійний дім у при­морському містечку Віареджо в триповерховій віллі на вулиці Кардуччі. На першому поверсі була велика кімната з фортепіано і нотною бібліоте­кою, на стінах — картини, портрети Соломії відомих художників і фотог­рафії співачки.

Соломія нарешті мала поруч людину, котра не просто була в захваті від неї, як славетної примадонни, але яка глибоко розуміла і поважала її творчі змагання, забезпечувала співачці домашній затишок, підтримувала у нелегкому житті гастролюючої зірки. Вони були завжди нерозлучними, та, на жаль, не мали дітей.

Коли траплялась нагода зробити перерву в гастролях, на віллі "Сало- меа" збирались друзі. Серед них бували композитори Дж.Пуччіні, Р.Леонкавалло, співачки Елеонора Дузе, Грація Деледда, професор П'єтріні, Едмундо П'яцціні, відомі партнери співачки — баритони Джузеппе де Лу­ка, Тітта Руффо, тенор Альфредо Касілья, Ерніко Пеа, віолончеліст Мо- ранді, Лоренцо Віані, математик Ернікес, Айседора Дункан, Джімо Роккса, Джоакіно Форцано, Романо Романеллі та інші. С.Крушельницька часто влаштовувала домашні концерти для них. Сюди ж, у Віареджо, на­діслав Микола Лисенко із шанобливою посвятою автограф трьох своїх со­лоспівів — "Я вірую в красу" (слова О.Олеся), "Хіба тільки рожам цвіс­ти" (слова Дніпрової Чайки) та "Не забудь юних днів" (слова І.Франка), їм так і не судилось зустрітись особисто. Навіть ті автографи згоріли під час пожежі...

У лютому—квітні 1915 р. С.Крушельницька в "Ла Скала" виконува­ла роль Федри у прем'єрі однойменної опери І.Піццетті. Це було її ос­таннім виступом і тріумфом на цій найуславленішій в світі оперній сце­ні. Ще протягом кількох років вона виступала в Монте-Карло ("Євгеній Онєгін", "Демон"), у Лісабоні ("Мадам Баттерфляй"), у Неаполі ("Лоенгрін", "Лорелея"). А з 1923 р. присвятила себе тільки концертній ді­яльності, кілька років перед тим готуючи новий для себе камерний кон­цертний репертуар. Добирала твори композиторів різних епох і народів, переважно романси й пісні (оперні арії, вважала, слід виконувати тіль­ки в супроводі симфонічного оркестру). Всі концерти закінчувала спі­вом українських народних пісень, часто під власний акомпанемент на фортепіано. Виконувала старовинні, класичні, сучасні й народні пісні сімома мовами — італійською, французькою, німецькою, англійською, іспанською, польською і російською. Розуміючи швидкоплинність во­кального мистецтва, здійснила записи на грамплатівки крихітної частини свого репертуару (лише оперних провідних партій нею було проспівано 64). Сьогодні знайдено і відреставровано 36 її грамзаписів, 4 з них — ук­раїнські народні пісні.

В Італії Крушельницька прожила близько сорока ро­ків. Після смерті чоловіка вирішила повернутись на батьківщину. У серпні 1939 р., коли на обрії вже з'явилися обриси Другої сві­тової війни, всупереч пора­дам друзів і відмові італій­ського уряду видати їй за­кордонний паспорт, вона переїздить до Львова, де ма­ла власний будинок. Після сяючого сонцем і щастям Віареджо її зустрів похмурий Львів, незабаром геть змертвілий після радянського "визволення". Тяжка хвороба надовго прикувала Співачку до ліжка. Гнітючими видались і роки фашистської окупації Львова. Вільна співоча пташка опинилась у тісній клітці... Але вона все ж досить швидко ввійшла в мистецьке життя міста. У 1942 р. брала участь у святкуванні 100-річчя від дня народження Мико­ли Лисенка та Крайовому конкурсі аматорських хорів, організованому з цієї нагоди галицькою мистецькою громадою, незважаючи на окупацій­ні утиски. У 1944 р. С.Крушельницька стала професором Львівської кон­серваторії імені М.ВЛисенка. Як і співачкою, вона була педагогом уні­кальним: на заняттях-лекціях багато співала сама, виправляла помилки учнів власним виконанням. Кожну вправу для постановки і техніки голо­су, яка співалася поступово на цілому діапазоні, виконувала раз Соломія Амвросіївна під акомпанемент учня, потім співав учень, а вона була за ро­ялем. Своїм студентам вона прищеплювала навички справжньої вокаль­ної культури. На лекціях співу професор була терпляча, але могла часом гостро поіронізувати з якогось недоліку, засуджувала зайві рухи і міміку, неестетичне відкривання рота під час співу.

Подиву гідні сила її волі, енергія, а також лагідна вдача, мужність у душевних незгодах і фізичних стражданнях. С.Крушельницька зламала ногу в стегні, посковзнувшись на тротуарі. Долаючи нестерпний біль, во­на зуміла дійти до сестри Емілії Стернюкової. Вона мужньо перенесла дві операції, але весь час кульгала. Щоб подякувати тим, хто її відвідував, во­на співала веселих пісень.

Останній концерт С. Крушельницької відбувся наприкінці 1949 р. у Великому залі Львівської філармонії. В залі було пригашено світло. Сце­ну освітлював лише високий канделябр. Похилого віку сива худенька жін­ка вийшла на сцену трохи накульгуючи, з паличкою в руках, зупинилась біля фортепіано... І раптом сталося диво: перші акорди ніби повернули їй молодість! Голос звучав сильно, в повному діапазоні, постать стала рух­ливою, пружною — молодою, пломеніли очі, які підкорювали колись ти­сячі глядачів у різних країнах світу... Хоч довго витримати таку напругу здоров'я не дозволяло — підводило дихання, співала вона в той вечір ба­гато і, як завжди, закінчила концерт виконанням українських пісень. Со­ломії Амвросіївні Крушельницькій було тоді вже 77 років...

Серце найславетнішої української співачки зупинилось 16 листопада 1952 р. Поховано Соломію Крушельницьку на Личаківському кладовищі у Львові. В пам'ять про неї в незалежній Україні засновано Міжнародний конкурс оперних співаків імені Соломії Крушельницької. А настання тре­тього тисячоліття ознаменувалося перейменуванням на її честь Львівсько­го оперного театру.