(близько 1700—1760) хасид, кабаліст, цілитель
Упродовж багатьох століть Правобережна Україна і Поділля, Галичина і Волинь були найжвавішими центрами єврейського культурно-релігійного життя. У Бердичеві і Бродах, Дубні і Тульчині, багатьох інших містах і містечках жили тисячі єврейських родин, існували синагоги і школи, навіть своєрідні релігійні "академії" — ішеботи, де здобували освіту майбутні рабини.
Євреї являли собою один з найважливіших компонентів економічного життя українських земель вже в середні віки, й у наступні століття їхня роль у господарському житті краю тільки зростала. Однак у соціально- культурному сенсі життя єврейських громад було досить замкнутим і відзначалося великим консерватизмом. Рабини, користуючись своєю талмудичною вченістю й умінням тлумачити стародавні тексти Біблії, справляли на єдиновірців величезний вплив. Проте занадто суворе дотримання релігійних законів часом вихолощувало сам дух віровчення, хоча біблійні тексти могли бути інтерпретовані не тільки сухо й формально, а й образно, алегорично.
Символічне тлумачення біблійного тексту здавна було прийняте в колах кабалістів — представників містичного напряму в іудаїзмі, що остаточно сформувався в Іспанії в XIII столітті. Соціальні протиріччя і релігійні розбіжності в єврейських громадах посилилися на початку XVIII століття, після припинення воєн і повстань, що тривалий час роздирали Річ Посполиту, та при посиленні впливу просвітницької світської культури. Знову стало чутно голоси тих, хто віщував про швидкий прихід Месії — рятівника єврейського народу. Ці пророки та їхні прихильники прагнули наблизити його появу праведним життям, шляхом суворого, безкомпромісного дотримання релігійних догм, заснованого на глибокому духовному переживанні їх. Таких людей стали називати хасидами (благочестивими). Зазвичай вони належали до числа випускників ішеботів, що не зуміли влаштуватися у житті та перебували у духовній або й особистій опозиції до більш практичних і щасливих представників рабинату. Вони збиралися у групи вчених-книголюбів, представники яких, часто будучи людьми неприкаяними й екзальтованими, переходили з громади в громаду, виступаючи з проповідями і повчаннями перед народом.
У такому соціально-культурному середовищі і починав свою діяльність прославлений єврейський містик і богослов раббі Ісраель бен Елізер, якого послідовники звали Баал-Шем-Това — "добрий чудотворець" (скорочена форма — Бешт, як його також нерідко називали). З його ім'ям пов'язують становлення хасидизму як певного напряму містичного іудаїзму, що має численних послідовників і в наші дні у багатьох країнах світу. Особистість цієї людини, як і більшості інших засновників релігійних учень, була овіяна легендами вже за його життя, тому дослідникам наступних поколінь не так і легко виявити в численних розповідях про нього крихти достовірних відомостей. До того ж, він майже не залишив після себе літературних творів, за винятком кількох листів-послань, що збереглися. Важко навіть визначити, що ж, власне, було новим у проповідях Бешта порівняно з тим, що проповідували близькі йому за духом інші іудейські спасенники того часу, що їх називали цадиками. Своєю популярністю і тривалим життям у пам'яті народу Баал-Шем-Това завдячує, мабуть, не оригінальності свого вчення, а високим моральним якостям і надзвичайному особистому шарму.
Народився він близько 1700 року в одному з містечок Поділля в бідній родині. Здобувши належну для єврейського хлопчика релігійну освіту в хедері, суха талмудична наука якого мало відповідала його мрійливій душі, він став пробувати свої сили в різних видах діяльності. Змінив кілька професій — був якийсь час сторожем у синагозі, різником і корчмарем. При цьому з юних років Бешт прилучився до кабалістичної премудрості, до якої офіційний рабинат ставився з підозрілістю, але загалом досить терпимо. Він уважно вивчав зарозумілі "рукописи Арі" й опановував мистецтво "творити дива" за допомогою кабалістичних заклинань. Кабалістика була нерозривно пов'язана з магією і цілительством, отже, молода людина, до того як відкритися єврейському народу як пророк, приблизно з тридцятирічного віку практикувала як "баал-шем" — каба- ліст-знахар, що зціляв недуги за допомогою всіляких заклинань, амулетів та інших магічних засобів. Цю практику, що відповідає сучасному поняттю "психотерапія", він не полишав і в наступні роки, коли уже виступав у ролі релігійного вчителя.
Переходячи з громади в громаду по невеликих містечках України, Бешт спілкувався з багатьма кабалістами-книжниками, які вели благочестиве аскетичне життя. У їхньому середовищі Баал-Шем-Това і формувався як проповідник і мислитель. Але після одруження він оселився у глухому селі серед Карпатських гір, де у нього дедалі частіше траплялися містичні прозріння. Потім якийсь час він із родиною жив у галицькому містечку Тлусті, де, за переказами його послідовників, почав готуватися до проповідницької місії. У міру того, як Бешт ставав самостійнішим і затверджувався у вірі у власне релігійне призначення, виникала розбіжність його позиції з уявленнями більшості хасидів старшого покоління. На відміну від них, молодий проповідник не пов'язував благочестя з аскетичним способом життя — навпаки, вважав, що вища праведність має бути наявною у повсякденному житті людей. Благочестива людина повинна не ухилятися від мирських проблем, а ніби просвічувати і перетворювати щоденність, сприяти наближенню людей до Бога щохвилини, хоч би що вони у даний момент робили. Така установка дещо перегукується зі ставленням до світу японських чзен-буддистів, причому духовний паралелізм між хасидськими притчами, проаналізованими у XX столітті видатним єврейським релігійним філософом Мартіном Бубером, і дзенівськими коанами цілком очевидний.
Коли Бешту виповнилося 36 років, він, усвідомивши своє релігійне покликання і будучи вже досить відомим у єврейських громадах Поділля й інших українських земель, "відкрився світові" як пророк і вчитель життя, самобутній і цільний проповідник хасидської віри іудейських спасенників. Мандруючи Галичиною, Поділлям і Волинню, він одночасно проповідував і дивним чином лікував, причому використовував для цього пристрасні молитви. Прославився він і як провісник. Коли до нього зверталися з проханням провістити майбутнє, він навмання розкривав кабалістичну книгу "Зогар" і починав тлумачити перший ліпший уривок, базуючись на якому й повідомляв, що очікує його співрозмовника. За легендами, пророкування були точні і правдиві, але якщо майбутнє передвіщало недобре, Бешт завжди вмів утішити людину. Оселившися в містечку Меджибож (тепер Хмельницької області), він набув у середині XVIII століття величезної популярності серед широких иерств українського єврейства, поєднуючи у своїй особі цілителя, кабаліста-книжника і вчителя праведності. До нього звідусіль стікалися численні послідовники, кількість яких до кінця його життя сягала вже 40 тисяч. решт учив, що істинне спасіння — не в талмудичній ученості, а в сердечній відданості Богу, у безпосередній і щирій вірі в нього.
Сам Ісраель бен Елізер вірив у своє високе покликання. Близько 1750 року він направив у Палестину тамтешнім релігійним авторитетам постання, у якому повідомляв про дивне видіння, шо явилося йому. Його душа вознеслася на небо і бачила там Месію в оточенні душ спасенників. Бешт запитав Месію: "Скажи мені, пане мій, коли ж з'явишся ти на землю?" І почув відповідь: "Ось тобі знак: коли стане відомим учення твоє і коли інші люди будуть робити такі ж таїнства, як ти, тоді настане час великого благовоління і спасіння". Сам Бешт прямо не виступав проти рабинату і сухого, "буквоїдського" талмудичного іудаїзму, що той сповідував. Однак усім духом своїх безпосередніх, звернених до бід і турбот простих людей, проповідей він к заперечував окостенілу ортодоксальність, чим наживав багатьох явних і таємних ворогів.
Послідовники Баал-Шем-Тови разом з іншими євреями продовжували відвідувати синагоги і брати участь у релігійному житті свого народу. Однак водночас довкола нього і найавторитетніших з його учнів почали утворюватися своєрідні гуртки. Рабинат відчув у хасидах, що визнали Бешта своїм пророком, ідейних опонентів. Однак про будь-які переслідування Баал-Шем-Тови і його прихильників за життя вчителя відомостей немає. Неприхована боротьба ортодоксального рабинату з проповідниками хасидизму розгорнулася лише з 1772 року, щоправда, не стільки в Україні, скільки в Литві і Білорусії. У проповідях, повчаннях і посланнях Бешта хасидизм як містичний, духовно-піднесений умонастрій знайшов своє класичне виявлення. За духом він багато в чому перегукувався з популярним тоді в середовищі німецьких протестантів пієтизмом і мав багато спільного з ученням мислителя Г.С.Сковороди. Хасидизм, як і філософія Г.С.Сковороди, звертався) до людей простою, але яскравою й образною мовою притч, натяків і але горій. Він відрізнявся органічним поєднанням знань про природу Бога і буття з повсякденним життям пересічних людей. Спираючись на кабалістичну традицію, його послідовники і насамперед сам Баал-Шем-Това, розуміли світ як прояв, саморозкриття розуму, сил і енергії Божества. У світі, згідно з ученням Бешта, немає нічого, що було б не від Бога. Тому і зло не може мати власної підстави. Воно не абсолютне, а відносне, а отже, в принципі може бути переможене і викоренене самими людьми, які є, як і інші духовні істоти, іскрами божественної першооснови буття. Мета релігії, відповідно до вчення хасидів, і полягає в очищенні людських душ, що розкриваються у своїй божественності одна до одної і до люблячого їх Бога. Досягається це шляхом захопленого сприйняття краси і доброти світу, у молитовному захваті зближення, а потім і злиттяі людської душі з Богом. Отже, проповідував Бешт, просвітління і контакт; з Богом досяжні не для одиниць у виняткові миті їхнього життя, а "тут і зараз" для кожного, хто цього щиро прагне. У вченні Баал-Шем-Тови Бог ніколи не стоїть над людьми, як грізний і жахливий, часом жорстокий і мстивий Яхве. Навпаки, він є сама любов і милосердя, він інтимно близький людині і присутній у кожній людській душі. Тому Бешт закликав не до каяття у вдіяних гріхах, а до розкриття кожним кращих, світлих сторін своєї душі. Стверджував, щоі Бог любить у людині бадьорий і радісний настрій. Він говорив, що одні! лікарі лікують гірким зіллям, а інші — солодким, і віддавав перевагу друї гому способу. Це сприяло створенню між Бештом і його друзями, послів довниками й учнями особливих стосунків, що відрізнялися щирістю, відкритістю й інтимною теплотою. Вище за все він ставив живе, безпосереднє почуття радості й любові.
Бешт помер у 1760 році у Меджибожі, оточений учнями і захопленими шанувальниками. Найбільш відомими продовжувачами його справи були Бер з Межирича і Яків-Йосип Коген, котрий був рабином і проповідником у Немирові та Полонному. У 1780 році останній видав книгу висловів і міркувань, почутих від Баал-Шем-Тови. Вона започаткувала велике зібрання хасидської літератури, що поповнюється й нині.
Особистість Ісраеля бен Елізера залишила яскравий слід у духовній історії єврейства. В останній період його життя до того мало кому відомий Меджибож став своєрідним центром живої і безпосередньої іудейської духовності. Палкі проповіді Бешта сприяли якісному відновленню єврейської духовності на шляхах любові до людей і повсякденного служіння вищим ідеалам життя.