(близько 1700—1760) хасид, кабаліст, цілитель

Упродовж багатьох століть Правобережна Україна і Поділля, Га­личина і Волинь були найжвавішими центра­ми єврейського куль­турно-релігійного жит­тя. У Бердичеві і Бро­дах, Дубні і Тульчині, багатьох інших містах і містечках жили тисячі єврейських родин, існу­вали синагоги і школи, навіть своєрідні релігій­ні "академії" — ішеботи, де здобували освіту майбутні рабини.

Євреї являли собою один з найважливіших компонентів економічно­го життя українських земель вже в середні віки, й у наступні століття їхня роль у господарському житті краю тільки зростала. Однак у соціально- культурному сенсі життя єврейських громад було досить замкнутим і від­значалося великим консерватизмом. Рабини, користуючись своєю талму­дичною вченістю й умінням тлумачити стародавні тексти Біблії, справляли на єдиновірців величезний вплив. Проте занадто суворе дотри­мання релігійних законів часом вихолощувало сам дух віровчення, хоча біблійні тексти могли бути інтерпретовані не тільки сухо й формально, а й образно, алегорично.

Символічне тлумачення біблійного тексту здавна було прийняте в ко­лах кабалістів — представників містичного напряму в іудаїзмі, що остаточ­но сформувався в Іспанії в XIII столітті. Соціальні протиріччя і релігійні розбіжності в єврейських громадах посилилися на початку XVIII століття, після припинення воєн і повстань, що тривалий час роздирали Річ Пос­политу, та при посиленні впливу просвітницької світської культури. Знову стало чутно голоси тих, хто віщував про швидкий прихід Месії — рятівника єврейського народу. Ці пророки та їхні прихильники прагнули наблизити його появу праведним життям, шляхом суворого, безкомпроміс­ного дотримання релігійних догм, заснованого на глибокому духовному пе­реживанні їх. Таких людей стали називати хасидами (благочестивими). Заз­вичай вони належали до числа випускників ішеботів, що не зуміли влаштуватися у житті та перебували у духовній або й особистій опозиції до більш практичних і щасливих представників рабинату. Вони збиралися у групи вчених-книголюбів, представники яких, часто будучи людьми неп­рикаяними й екзальтованими, переходили з громади в громаду, виступаючи з проповідями і повчаннями перед народом.

У такому соціально-культурному середовищі і починав свою діяльність прославлений єврейський містик і богослов раббі Ісраель бен Елізер, яко­го послідовники звали Баал-Шем-Това — "добрий чудотворець" (скороче­на форма — Бешт, як його також нерідко називали). З його ім'ям пов'я­зують становлення хасидизму як певного напряму містичного іудаїзму, що має численних послідовників і в наші дні у багатьох країнах світу. Особистість цієї людини, як і більшості інших засновників релігійних учень, була овіяна легендами вже за його життя, тому дослідникам наступ­них поколінь не так і легко виявити в численних розповідях про нього крихти достовірних відомостей. До того ж, він майже не залишив після се­бе літературних творів, за винятком кількох листів-послань, що збереглися. Важко навіть визначити, що ж, власне, було новим у проповідях Бешта порівняно з тим, що проповідували близькі йому за духом інші іудей­ські спасенники того часу, що їх називали цадиками. Своєю популярніс­тю і тривалим життям у пам'яті народу Баал-Шем-Това завдячує, мабуть, не оригінальності свого вчення, а високим моральним якостям і надзви­чайному особистому шарму.

Народився він близько 1700 року в одному з містечок Поділля в бід­ній родині. Здобувши належну для єврейського хлопчика релігійну освіту в хедері, суха талмудична наука якого мало відповідала його мрійливій ду­ші, він став пробувати свої сили в різних видах діяльності. Змінив кілька професій — був якийсь час сторожем у синагозі, різником і корчмарем. При цьому з юних років Бешт прилучився до кабалістичної премудрості, до якої офіційний рабинат ставився з підозрілістю, але загалом досить терпимо. Він уважно вивчав зарозумілі "рукописи Арі" й опановував мис­тецтво "творити дива" за допомогою кабалістичних заклинань. Кабалістика була нерозривно пов'язана з магією і цілительством, от­же, молода людина, до того як відкритися єврейському народу як пророк, приблизно з тридцятирічного віку практикувала як "баал-шем" — каба- ліст-знахар, що зціляв недуги за допомогою всіляких заклинань, амулетів та інших магічних засобів. Цю практику, що відповідає сучасному понят­тю "психотерапія", він не полишав і в наступні роки, коли уже виступав у ролі релігійного вчителя.

Переходячи з громади в громаду по невеликих містечках України, Бешт спілкувався з багатьма кабалістами-книжниками, які вели благочес­тиве аскетичне життя. У їхньому середовищі Баал-Шем-Това і формував­ся як проповідник і мислитель. Але після одруження він оселився у глу­хому селі серед Карпатських гір, де у нього дедалі частіше траплялися містичні прозріння. Потім якийсь час він із родиною жив у галицькому містечку Тлусті, де, за переказами його послідовників, почав готуватися до проповідницької місії. У міру того, як Бешт ставав самостійнішим і затверджувався у вірі у власне релігійне призначення, виникала розбіжність його позиції з уяв­леннями більшості хасидів старшого покоління. На відміну від них, моло­дий проповідник не пов'язував благочестя з аскетичним способом життя — навпаки, вважав, що вища праведність має бути наявною у повсякденному житті людей. Благочестива людина повинна не ухилятися від мирських проблем, а ніби просвічувати і перетворювати щоденність, сприяти набли­женню людей до Бога щохвилини, хоч би що вони у даний момент робили. Така установка дещо перегукується зі ставленням до світу японських чзен-буддистів, причому духовний паралелізм між хасидськими притчами, проаналізованими у XX столітті видатним єврейським релігійним філосо­фом Мартіном Бубером, і дзенівськими коанами цілком очевидний.

Коли Бешту виповнилося 36 років, він, усвідомивши своє релігійне покликання і будучи вже досить відомим у єврейських громадах Поділля й інших українських земель, "відкрився світові" як пророк і вчитель життя, самобутній і цільний проповідник хасидської віри іудейських спасенників. Мандруючи Галичиною, Поділлям і Волинню, він одночасно проповідував і дивним чином лікував, причому використовував для цього пристрасні молитви. Прославився він і як провісник. Коли до нього зверталися з прохан­ням провістити майбутнє, він навмання розкривав кабалістичну книгу "Зогар" і починав тлумачити перший ліпший уривок, базуючись на якому й повідомляв, що очікує його співрозмовника. За легендами, пророкуван­ня були точні і правдиві, але якщо майбутнє передвіщало недобре, Бешт завжди вмів утішити людину. Оселившися в містечку Меджибож (тепер Хмельницької області), він набув у середині XVIII століття величезної популярності серед широких иерств українського єврейства, поєднуючи у своїй особі цілителя, кабаліста-книжника і вчителя праведності. До нього звідусіль стікалися числен­ні послідовники, кількість яких до кінця його життя сягала вже 40 тисяч. решт учив, що істинне спасіння — не в талмудичній ученості, а в сердеч­ній відданості Богу, у безпосередній і щирій вірі в нього.

Сам Ісраель бен Елізер вірив у своє високе покликання. Близько 1750 року він направив у Палестину тамтешнім релігійним авторитетам пос­тання, у якому повідомляв про дивне видіння, шо явилося йому. Його ду­ша вознеслася на небо і бачила там Месію в оточенні душ спасенників. Бешт запитав Месію: "Скажи мені, пане мій, коли ж з'явишся ти на землю?" І почув відповідь: "Ось тобі знак: коли стане відомим учення твоє і коли інші люди будуть робити такі ж таїнства, як ти, тоді настане час ве­ликого благовоління і спасіння". Сам Бешт прямо не виступав проти рабинату і сухого, "буквоїдського" талмудичного іудаїзму, що той сповідував. Однак усім духом своїх безпосередніх, звернених до бід і турбот простих людей, проповідей він к заперечував окостенілу ортодоксальність, чим наживав багатьох явних і таємних ворогів.

Послідовники Баал-Шем-Тови разом з іншими євреями продовжували відвідувати синагоги і брати участь у релігійному житті свого народу. Однак водночас довкола нього і найавторитетніших з його учнів почали утворюватися своєрідні гуртки. Рабинат відчув у хасидах, що визнали Бешта своїм пророком, ідейних опонентів. Однак про будь-які переслідування Баал-Шем-Тови і його прихильників за життя вчителя відомостей немає. Неприхована боротьба ортодоксального рабинату з проповідниками хасидизму розгорнулася лише з 1772 року, щоправда, не стільки в Україні, скільки в Литві і Білорусії. У проповідях, повчаннях і посланнях Бешта хасидизм як містичний, духовно-піднесений умонастрій знайшов своє класичне виявлення. За духом він багато в чому перегукувався з популярним тоді в середовищі ні­мецьких протестантів пієтизмом і мав багато спільного з ученням мисли­теля Г.С.Сковороди. Хасидизм, як і філософія Г.С.Сковороди, звертався) до людей простою, але яскравою й образною мовою притч, натяків і але горій. Він відрізнявся органічним поєднанням знань про природу Бога і буття з повсякденним життям пересічних людей. Спираючись на кабалістичну традицію, його послідовники і насамперед сам Баал-Шем-Това, розуміли світ як прояв, саморозкриття розуму, сил і енергії Божества. У світі, згідно з ученням Бешта, немає нічого, що було б не від Бога. Тому і зло не може мати власної підстави. Воно не абсолютне, а відносне, а отже, в принципі може бути переможене і викоренене самими людьми, які є, як і інші духовні істоти, іскрами божественної першооснови буття. Мета релігії, відповідно до вчення хасидів, і полягає в очищенні людських душ, що розкриваються у своїй божественності одна до одної і до люблячого їх Бога. Досягається це шляхом захопленого сприйняття краси і доброти світу, у молитовному захваті зближення, а потім і злиттяі людської душі з Богом. Отже, проповідував Бешт, просвітління і контакт; з Богом досяжні не для одиниць у виняткові миті їхнього життя, а "тут і зараз" для кожного, хто цього щиро прагне. У вченні Баал-Шем-Тови Бог ніколи не стоїть над людьми, як гріз­ний і жахливий, часом жорстокий і мстивий Яхве. Навпаки, він є сама любов і милосердя, він інтимно близький людині і присутній у кожній людській душі. Тому Бешт закликав не до каяття у вдіяних гріхах, а до розкриття кожним кращих, світлих сторін своєї душі. Стверджував, щоі Бог любить у людині бадьорий і радісний настрій. Він говорив, що одні! лікарі лікують гірким зіллям, а інші — солодким, і віддавав перевагу друї гому способу. Це сприяло створенню між Бештом і його друзями, послів довниками й учнями особливих стосунків, що відрізнялися щирістю, відкритістю й інтимною теплотою. Вище за все він ставив живе, безпосереднє почуття радості й любові.

Бешт помер у 1760 році у Меджибожі, оточений учнями і захопленими шанувальниками. Найбільш відомими продовжувачами його справи були  Бер з Межирича і Яків-Йосип Коген, котрий був рабином і проповідником у Немирові та Полонному. У 1780 році останній видав книгу висловів і мір­кувань, почутих від Баал-Шем-Тови. Вона започаткувала велике зібрання хасидської літератури, що поповнюється й нині.

Особистість Ісраеля бен Елізера залишила яскравий слід у духовній історії єврейства. В останній період його життя до того мало кому відомий Меджибож став своєрідним центром живої і безпосередньої іудейської ду­ховності. Палкі проповіді Бешта сприяли якісному відновленню єврейсь­кої духовності на шляхах любові до людей і повсякденного служіння ви­щим ідеалам життя.