(близько 1036—1074) 

Історія Києво-Печерської лаври невід­дільна від постаті преподобного Феодосія Печерського. Його ім'я можна поставити другим за значенням серед печерських чен­ців після засновника цього уславленого мо­настиря святого Антонія. Саме за Феодосія Печерського монастир став осередком не лише благочестя і святості, а й високої осві­ченості Давньої Русі, школою, яка готувала освічене вище духовенство.

Феодосій народився близько 1036 р. під Києвом, у місті Васильєві (тепер Васильків) у боярській сім'ї. Невдовзі його батько одер­жав призначення у Курськ на посаду тіуна (управителя). Тут пройшло дитинство Фео­досія. З юних літ він поринав у релігійні роздуми і мрії про чернецьке життя, багато часу проводив у церкві, купував зерно і сам випікав проскуру, яку приносив у храм для причастя віруючих.

Коли помер батько, йому ледве виповнилося 12 років. Не бажаючи присвячувати своє життя службовій кар'єрі, як це передбачалося суспіль­ним становищем батьків, він незабаром таємно пішов із дому з паломни­ками, від яких наслухався розповідей про Єрусалим та інші святі місця Сходу. Проте мати, вольова і рішуча жінка, розшукала сина і повернула додому. Невдалою виявилася і друга його втеча з дому. Зате третя спроба увінчалася успіхом і йому вдалося дістатися до Києва з купцями.

Обійшовши кілька монастирів, Феодосій залишився біля Антонія і в 1058 р. у заснованому ним Печерському монастирі прийняв чернечий постриг від Никона (Іларіона, якому дано це ім'я у чернецтві). За сми­ренне життя, працелюбність і високу духовність Феодосій невдовзі був висвячений у ієродиякони, а потім і в ієроченці. Мати, яка не припиня­ла пошуків сина, знайшла його у Печерському монастирі. Вона благала його повернутися до світського життя, але Феодосій врешті-решт умовив і її прийняти чернецтво.

У 1062 р. Феодосій, з благословення преподобного Антонія, став ігу­меном Печерського монастиря. Вік, виховання і характер сприяли його бурхливій діяльності у розвитку і розширенні монастиря. Невдовзі братія налічувала близько ста чоловік — досить багато не тільки за давньорусь­кими поняттями, а й за мірками Візантії. Таке швидке збільшення кіль­кості ченців вимагало спорудження нових келій і розвитку монастирсько­го господарства. Потрібна була велика, містка церква для братії і численних парафіян.

Тому всі зусилля Феодосій зосередив на спорудженні в Печерському монастирі величного храму на честь Успіння Пресвятої Богородиці. Для цього потрібні були кошти (частину яких виділив князівський двір, реш­ту вдалося зібрати з благочестивих парафіян і гостей монастиря), матері­али, начиння і вправні майстри. Більшість їх запросили з Візантії. Успен­ський собор було закладено Феодосієм у 1078 р. з благословення Антонія, який доживав свої дні, а завершено вже після їхньої смерті в 1078 р.

За Феодосія стосунки Печерського монастиря з центрами візантійсь­кого церковно-чернецького життя помітно зміцніли. Зокрема, в період його ігуменства у монастирі прийняли Студійський статут, який з часом став нормою життя для давньоруських монастирів. Цей статут передбачав спільне проживання монахів і вимагав високої освіченості братії, при цьому надаючи право праведним старцям на затворництво.

Сам Феодосій вів суворе аскетичне життя. Він користувався високим авторитетом, повагою і любов'ю як ченців, так і мирян, активно займав­ся літературною, насамперед богословсько-повчальною і церковно-публі­цистичною діяльністю. Збереглося 11 його творів: 2 послання до велико­го князя Ізяслава Ярославича, 8 "Слів" і "Повчань" ченцям і молитва "За всіх християн". Ці твори свідчать про те, що Феодосій був у курсі богос­ловських суперечок, які в 1054 р. призвели до поділу єдиної до того часу церкви на православ'я і католицизм. В одному зі своїх "Слів", написаних близько 1069 р., він компетентно відстоює православний канон, запере­чуючи латинські нововведення.

Чернеча праця і літературні заняття Феодосій поєднував з високою моральною позицією у політичних питаннях. Він засуджував усобиці між синами Ярослава, що спалахнули в 1068 р., і рішуче ганив Святослава Ярославича, який у 1073 р. позбавив влади старшого брата Ізяслава і осо­бисто посів великокнязівський престол, порівнюючи новоспеченого кня­зя з Каїном.

Розлючений Святослав намагався посадити його у в'язницю. Та Фео­досій, всупереч умовлянням братії і київських бояр, продовжував викрива­ти князя, який неправедним шляхом здобув престол. Святослав так і не наважився скривдити Феодосія. Навіть більше, він першим пішов на при­мирення, і намагаючись задобрити праведного ігумена, відвідав Печерський монастир, а потім підніс багаті пожертвування на спорудження Ус­пенського собору. Відтоді їхні стосунки дещо налагодилися, хоч Феодосій продовжував умовляти великого князя помиритися зі старшим братом, якого він згадував у монастирських молитвах першим, а Святослава, на князеве невдоволення, другим.

Феодосій покинув світ через рік після смерті Антонія, у 1074 р., не до­живши до 40 років. Відчуваючи наближення смерті, він скликав усю бра­тію і наостанку наставляв кожного з них. Тіло небіжчика братія перенес­ла в церкву, де і відспівали. Звістка про те, що сталося, блискавично облетіла Київ і околиці, довкола монастиря зібралося дуже багато людей. Дочекавшись, коли з настанням ночі люди розійдуться, ченці перенесли тіло Феодосія в ту печеру, де він помер. У 1091 р. його мощі розшукав преподобний Нестор. Тоді ж вони були перенесені в уже освячений Ус­пенський собор Печерського монастиря. Нестор у 1080-х роках склав жи­тіє Феодосія. У 1108 р. відбулася канонізація святого.

З 1131 р. нетлінні мощі Феодосія покоїлися у срібній, вкритій позо­лотою, раці. Вклонитися їм сходилися прочани з усіх куточків Русі. В тривожні місяці чекання навали Батия печерські ченці сховали їх "під спуд" собору, і точне їх місце перебування до цього часу залишається не­відомим.

За своє недовге життя преподобному Феодосію вдалося перетворити Печерський монастир на центр давньоруської духовності. Звичаї і тради­ції, заведені тут при Антонії і Феодосії, продовжені Никоном, Варлаамом, Нестором та іншими видатними церковними і культурними діячами Київської Русі XI ст., були могутньою школою цієї уславленої обителі. Ді­яльність Феодосія заклала міцне підґрунтя традиції високої духовності й церковної освіченості всього східнослов'янського світу.